Я писатиму про першу редакцію повісті (перша- 1878 , незначні відмінності -1884 рік, вважається однією редакцією). Друга редакція 1905-1907 років – це певною мірою інший твір. Виходячи з певних міркувань стосовно стану здоров’я Івана Франка того періоду, буду спиратися на першу редакцію.
Магістральною темою повісті є стосунки людини і грошей. Грошей , які дають багатство. Головний герой – єврейський хлопчик Герман, який росте півсиротою у неймовірних злигоднях. Від холери помирає його мати. Його рятує міняйло дрібного краму Іцик, що їздить селами.
Пізніше, коли Герман Гольдкремер, фактично нафтовий магнат, згадує прожите, то ніщо так не тішить його душу, як спогади про допомогу доброго Іцика – «його навіть злить тота тиха радість, тото вдоволення, яке чув тоді; але все-таки якийсь тайний, незнаний голос шепче йому, що се була найщасливіша пора його життя, що тихе щастя, сумирні, погідні дні, котрі прожив в бідності, на Іцковім візку, не вернуться для нього ніколи»
Може здаватися, що у такому описі Германа, який , здобувши багатство і не здобувши щастя, починає відчувати цілі пласти душевних порожнин, є багато письменницької наївності. Мовляв, про що ви говорите; ці люди ніколи н е відчувають жодних докорів сумління.
Як казав головний герой п’єси Квітки-Основ`яненка «Шельменко-денщик»:
- Так-то воно так, але трішечки не так!
Навіть сучасні психологи, до прикладу, спеціалісти із гештальт-терапії, свідчать, що чимало , нехай не олігархів, але людей із потужними грошовими запасами не почувають, вже не кажучи про щастя , радості від життя. Принаймні , майже не почувають.
Вони сповнені прихованими депресивними станами, особливо, коли вже не потрібно проявляти грошової гарячки роздобутку. Цілком подібна симптоматика є і у Германа Гольдкремера: «Герман міг слідити від самого початку, від малесеньких зародів, як росли, розвивались і множилися його тисячі, доки не дійшли до мільйонів, як поборювали і пожирали без ліку противників…Давніше упоювали його перші удачі, в його груді часом щось металося і скакало з радості, але тепер не стало і того»
Можливо, наївною може видатися зображення Франком несподіваного короткого зламу у Германовій душі. Власне повість-виключно про нього і історію життя нафтового, як на ті мірки, магната.
Але чому застрелився ще молодий, у розквіті сил, російський, на ті мірки, олігарх Сава Морозов? Візьмемо 21 століття. Чому покінчили життя самогубством мільярдери Джеймс Макдональд, Девід Келлерман та інші?
У повісті «Boa constrictor» (тобто змій-полоз) дуже яскраво зображена нав’язлива надцінна ідея Германового життя, починаючи від втрати матері: гроші, прибутки завжди, гроші будь-якою ціною. Але також доволі докладно зображено психічне в’янення, повільне наростання депресивної нехоті. І коли йому сниться сон-алегорія про звільнення енергетичних блоків і відчуття щастя, то це є і мрія самого письменника про життя мудреця , сповненого любові і спокійних радощів:
«Безмірну, велетну силу чує в собі Герман! Він обняв раменами цілу околицю від краю до краю….. Він п'яний з розкоші, притискає любку до груді, пестить її, наливається її теплом, її силою, любується нею, як забавкою, молиться до неї, як до бога! Вона для нього все, він нічого не бажає, посівши її, — бо тепер ніщо не може розірвати його з нею. А вона з божеським усміхом на лиці глядить йому в очі, тає в його огнистих обняттях, слабне, в'яне, тае... Се пароксизм любовної розкоші, се зеніт щастя навіть для щастя самого!..»
Його син Готліб має важку деструктивну енергію, спрямовану на вгамування внутрішніх руїнницьких інстинктів. Його дружина Рифка, яка перетворюється на товсту стару ляльку, пародію на людину, обволоклу лінощами і втратою жаги життя, теж , як і син, є непрямою формою розплати Промислу за Германове життя, сповнене визиску і нищення людських доль із всією егоцентричною пристрасністю та бездушністю експлуататора.
І коли син Готліб ледь не задушив Германа, викрадаючи у батька навіть найкращу хвилину його життя, то він теж виконує несвідому функцію. Герман пробуджується – але накоротко. Нашарування його світогляду по-справжньому мармурові. Їх неможливо перемінити чи модифікувати. Їх можливо лише обійти або знищити.
Чимало депресантів-багатіїв справді перебувають у нелегкому (хоч і переважно прихованому від стороннього ока) психічному стані. Відчуття спустошення, втрати цікавості до життя, механічності заробляння, коли прибутки не приносять їм ні радості, ні навіть азарту, також спотворює життя.
Ми скажемо: «Нам би їхні проблеми» - і будемо мати рацію. Але така сторона життя може бути цікавою і повчальною, бо розширює уявлення про щастя людей, зациклених на матеріальному (а таких людей, із різними претензіями до життя і можливостями, дуже немало).
Мабуть, таки людське щастя, незалежно від століття чи десятиліття надворі, звичайна людська здатність радіти життю не залежить від кількості капіталів (хоча бідність також ще нікого не зробила щасливим).
Як сказав Вчитель, «цілий світ завоюєш, а душу свою загубиш». Життя не раз підтверджувало пронизливу правду цих слів.
