Журналісти американського телеканалу CNN на днях розповіли світові про «повзучий кордон» між Грузією та анексованою Росією республікою Південна Осетія (грузинська назва — Цхінвальський регіон).
Після війни 2008 року там виникла штучна лінія розмежування, проте російське військо, що і є армією Південної Осетії, поступово пересуває кордон вглиб території Грузії. Один з героїв сюжету — літній чоловік, який поїхав до міста у справах на кілька днів, а повернувшись, виявив, що його будинок вже на території республіки. І вибір небагатий — або приймати громадянство незаконного державного утворення, або забиратися геть, залишати будинок і майно. Окупанти безцеремонно перекривають дороги, відхоплюють угіддя, а селян, які намагаються дістатися власної ріллі або пасовиська, арештовують чи штрафують. І зупинити цей процес неможливо через перевагу ворога в численності й озброєнні.
Таке коїться не лише у Грузії. У тій-таки Молдові озброєні бандити з Придністров’я можуть собі дозволити вдертися на неокуповану територію і просто викрасти людину.
Усе це — переконлива відповідь на запитання про те, що робить наша армія в зоні АТО і чи має вона там бути. Щоденні сутички, обстріли, дрібні просування, деокупація якогось крихітного лісочка чи напівзруйнованого селища — акції не менш важливі, ніж великі бої. Бо можна скільки завгодно говорити про компроміси, перемир’я, про Мінський процес (й цим усім треба займатися, доки це зберігає життя нашим солдатам і цивільним), але жодної миті не слід забувати, що ми маємо справу з хижаком, який розуміє лише мову грубої сили. І на кожну спробу роззявити пащеку він має отримувати — і, на щастя, отримує — добрячий хук важким залізним кулаком.
Схоже, вдираючись до нас, кремлівські горлорізи дійсно не очікували такого спротиву. Ані легкої прогулянки, ані «повзучого кордону» не вийшло. Саме в Україні вони фактично вперше у новітній історії зашпортались.
Звісно, це не приведе їх до тями, і подальший рух у будь-якому напрямі загрожує лише одним наслідком — гепнуться так, що вже не встануть.
