В атенському метрі буває не просто красиво, а й пізнавально. Так, на станції “Синтагма” навіть не дизайн, а справжнісінький тривимірний палімпсест жанрів, алюр по культурах з кроком у тисячі років. Ось під склом справжня еллінська кераміка, ось фрагмент доричної колони, ось скрін-шоти імперського апофеозу – фрагменти давньоримської мозаїки. В центрі залу авторський хронометр Теодороса, побудований у 2001 за принципом “нічого зайвого”: кілька накладених одне на одне металевих кіл, довжелезна стрілка в дусі Жуана Міро, рух простих форм. Неподалік від амфор – добірка психоделічної глазурі Янніса Психопедіса, 2004-2016.
Одне слово, по цьому вестибюлю можна кандидатську писати.
Але чогось тут бракує.
Тобто я потім розумів, що чогось бракує, а зараз продовжую водити об’єктивом камери, що росте в мене з голови, в пошуках ще одного шматка реальності, вартого крадіжки.
О. Кімната охорони. Велике вікно, за ним шафи, столи з комп’ютерами, ще якісь прилади, пів десятка чолов’яг у формі. Але зачепили за кадр не службовці. Там у глибині висить картина. Справжній живопис. Щось таке червоне, щось таке синє, а на його тлі якісь жінки в білому з кошиками на головах ковзають на дошках по небуттю. Немаленьке полотно – метр на два точно. Різне я в метрі бачив, але такого ще ніколи.
Клацаю. Мужики за склом моментально суворішають, машуть руками.
- Не можна! – лютують вони. – Заборонено!
- Окей, окей, зараз видалю! Ось, видалив! Насправді я картину хотів сфоткати.
- А, картину! Так заходьте, сфотографуєте.
В чому каверза? Отак просто? Але що вони зроблять – заарештують мене?
Заходжу.
- У нас тут їх дві, бачите?
Бачу. На другій стіні ще божевільніша штука: поїзд метра, намальований так само кострубато, але щиро, висить серед абстрактних чотирикутників, переважно жовтих і синіх. Поїзд – морквяно-червоний. Червоний – то любов.
- А хто автор?
Посміхаються.
- Наш колега. В нього ще є. Не хочете купити?
- А що, вони продаються?
Дядьки посміхаються ще ширше.
- Аякже! Скажіть комусь із друзів!
- Обов’язково скажу! Спасибі!
Пензлюю далі в своїх туристичних справах, думаючи, що “Синтагма” – це і є Греція в мініатюрі. Амфори еллінів, мозаїки римлян, хай-тек-інсталяція про біг часу, райдужна кераміка за мир у всьому світі, лубки на теми культурного спадку і метрополітенівської доблесті, правил має бути суворо дотримано, аде заради мистецтва, взаєморозуміння і ймовірних прибутків правила можна й підкоригувати.
І все це під землею.
Харон би плакав.
***
Мій великий репортаж про Атени читайте у п’ятничному номері нашої газети.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”, Атени-Київ
