Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів (FIAPF) через напад Росії на Україну анулювала акредитацію Московського міжнародного кінофестивалю.
Ой любив я на той фестиваль колись їздити, що було те було. Бо ж іще з радянського часу він сяяв як кіновітрина імперії, бо привозили туди зірок, бо показували найкраще і найсвіжіше з Кан, Берліну, Венеції.
Рішення FIAPF - жест символічний, скажених рублів від держави у фестивалю не поменшає. Але тепер ММКФ уже не зможе, наприклад, вихвалятись, що він фестиваль класу “А”, як ті ж Кани, Берлін чи Венеція. Зірки дорогу забудуть, а класних і нових фільмів у програмі сильно поменшає. Тобто вітрина перетворилася на задрипаний ларьок.
Для директора фестивалю Нікіти Міхалкова, втім, це не має стати великою проблемою. Бо він віднедавна вже не кінорежисер і навіть не директор, а орнітолог. На днях у мудрості своїй він заявив:
"Готувалася біологічна зброя, випробувалася на українських добровольцях. Ще плюс до того, що прораховували траєкторію цих птахів через Росію… Це абсолютно фашистська спроба винищення взагалі слов’янського етносу як такого".
І скажіть мені, нащо після цього ще якісь прем’єри, прес-конференції, знаменитості, нащо це ілюзорне життя, спроєктоване на екран?
Одне слово, кінець Московському міжнародному (ой не смішіть) кінофестивалю. Хай краще тепер уважніше дивляться не на екранні тіні, а в небо: раптом бандерівський голуб насре на голову – і захворієш, і від літери Z сахатимешся, і, не доведи ЗСУ, припиниш путіна любити?!
А наш фестиваль триває повним ходом.
У Токіо відбудуться спеціальні покази двох останніх картин українського режисера Валентина Васяновича «Атлантида» та «Відблиск». Раніше фільми не були ліцензовані у Японії, але їм нададуть спеціальний дозвіл на показ. Захід відбудеться з метою збору фінансової допомоги для України та підвищення обізнаності про війну.
Минулої п’ятниці історична драма українського режисера Олеся Саніна «Поводир» вийшла в прокат у більш ніж 600 американських кінотеатрах у 45 штатах – небачений масштаб для українського кіна в США. 100% коштів, виручених за квитки й пожертвування на сеансах, будуть передані організаціям, що займаються гуманітарною допомогою Україні.
Друге життя почалося у фільму Ірини Цілик “Земля блакитна, ніби апельсин”. У Німеччині, Польщі, Бельгії, Франції, Італії, Литві, Румунії, Чехії, Словаччині, Фінляндії, Норвегії, Великобританії, Швейцарії, Камбоджі, Португалії, Угорщині зараз демонструють цю чудову документальну драму про життя багатодітної родини на лінії розмежування, і всі організатори збирають гроші на підтримку України. Також незабаром відбудеться прем’єра фільму на BBC. Окрім того, “Землю блакитну…” придбав північноамериканський дистриб'ютор Film Movement для масового прокату в США.
І це далеко не все.
А ще важко собі уявити, яким буде список гостей на київському кінофестивалі “Молодість” (акредитованому FIAPF, до речі), на Одеському фестивалі, на фестивалі Docudays UA, щойно закінчаться бойові дії.
І ніхто з цих зірок, хай би як здалеку вони не приїхали, тепер уже не переплутає Україну з росією.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
