Недавно дивився модне російське кіно. Копію, звісно, передали звідти.
Перший же титр — «У фільмі є сцени вживання алкоголю й тютюну» — викликав у залі здоровий сміх.
Далі теж весело: всі обсценні вислови були заглушені спеціальним пищанням, тобто цензуровані — дарма що картина для дорослої авдиторії, а грубість мови — питома риса персонажів.
Не такий смішний факт, що режисер фільму понад 7 місяців перебуває під домашнім арештом в рамках сумнівної справи про розкрадання коштів у його театрі.
Недавно фігурантом кримінальної справи про шахрайство в особливо великому розмірі став продюсер і режисер Олександр Шейн, чоловік актриси Чулпан Хаматової — не зміг відзвітувати про витрати на свій кінопроект. Шейн заявив: «Можливо, сталася якась помилка».
Одразу пригадується: «Передайте товаришу Сталіну, що сталася жахлива помилка».
Просто цікаво, скільки російських інтелектуалів перебували якщо не в самоомані на кшталт: «Хай гебешник, але ж порядок навів», то принаймні заспокоювали себе думкою: «Ми ж не опозиція, ми тихенько, в мистецтві-культурі, нас-то за що?»
Ось «нас за що?» й настало. Й відповіді немає. У товариша Сталіна — важливіші справи.
Спочатку борються за моральність. За ідеальних людей, що випорожнюються трояндами та дихають амброзією. «Запікують» погані слова — звісно, ідеальний громадянин чи ідеальна громадянка їх ніколи, ніколи не вживає. І алкоголю з тютюном не вживає теж.
Потім забороняють «пропаганду гомосексуалізму».
Потім закривають виставки.
Потім доходить черга до книжок і фільмів.
А потім починають саджати.
Послідовність і кількість стадій руху до ідеалу може бути інакша, але до посадок доходить обов’язково.
Не хочемо, щоб у нас так було — думаймо головою. І дивимося на те, хто, кого і за що закликає карати, і в ім’я чого. Будьмо насторожі.
Бо ідеалістів у нас — як собак нерізаних.
