Минулого тижня на фестивалі американського кіна «Незалежність» у кінотеатрі «Київ» мені випало подивитися надихаючу документальну історію — «Світ під твоїми ногами» (2018 р., режисер — Джеремі Воркмен, виконавчий продюсер — Джессі Айзенберг, актор — найбільш відомий завдяки ролям у фільмах «Кальмар і кит», «Країна пригод», «Вітаємо в Зомбіленді» та «Соціальна мережа»).
Головний герой — 37-річний Метт Ґрін, колишній інженер. Він покинув роботу, щоб займатися лише однією справою: гуляти Нью-Йорком. Ось уже понад шість років він проходить кожною вулицею восьмимільйонного мегаполіса. Пройдене наносить на мапу. Це маршрут завдовжки у 13 тисяч кілометрів, який пролягає сотнями районів. Метт не тільки звільнився з роботи, а й відмовився від житла, і тепер його щоденні витрати становлять не більше, ніж 15 доларів на день. Живе по квартирах у друзів, наприклад, доглядає котів, коли їхні господарі у від’їзді. Проходячи парки та вулиці, пустирі й береги океану, взимку і влітку, Метт водночас колекціонує за допомогою фотокамери незліченні міські цікавинки, які трапляються йому на очі: вивіски перукарень з написом Cutz замість Cuts (стрижки), квітники в інколи дуже несподіваних місцях, саморобні меморіали пам’яті жертв теракту 11 вересня, пожежні гідранти, надгробки на старих кладовищах, а також окремі унікальні артефакти, як-от калюжа, яка ніколи не висихає, чи 400-річне тюльпанове дерево — найвище (40,8 метра) в Нью-Йорку, яке, до речі, не так уже й легко знайти. Він наче сам став частинкою велетенського організму міста, тромбоцитом у його венах.
Ось людина. Ні роботи, ні дому, ні сім’ї. Практичних результатів — зникомо мало, його сайт з фото й нотатками ледь відвідують. Але він не видається ні самотнім, ні ледарем, ні безхатьком. Чому? Бо має мету. Його символ віри цілковито випадає із шаблонного уявлення про Америку як країну суцільної конкуренції.
«Мета — це все, що відбувається на шляху до завершення подорожі».
Ми всі, зрештою, подорожні.
І щоб мандрівка не розчаровувала, щоб не було оцих трагікомічних шкодувань з приводу того, що щось не вдалося, щось упустив і вже не повернеш, не переробиш, — потрібно оце й тримати в голові. Мета — це не те, що за фінішною рисою, і не фініш, і навіть не наступний поворот. Мета — це сам шлях.
Отак просто, правда?
