Ситуація довкола Бабиного Яру перейшла в стан позиційної війни — що аж ніяк не означає, що про неї можна забути.
Сумнозвісний арт-директор майбутнього меморіалу Ілля Хржановський дотримується улюбленої тактики — фруструвати громадськість гучними іменами. В свіжому прес-релізі спливають мер Кличко, його брат Володимир, амбасадорка Німеччини в Україні Анка Фельдгузен, кордебалет у складі Святослава Вакарчука, Натана Щаранського й Віктора Пінчука й навіть ціла Ангела Меркель, правда, у вигляді «офісу», а не особисто — що, звісно, розчаровує; втрачають масштаб? Але враження можна виправити — в наступному релізі, наприклад, згадати Трампа. Офіс.
Ще одна новина, яка, мабуть, має виглядати як серйозний козир: прохання до Володимира Зеленського делегувати до наглядової ради Меморіального центру свого представника. Що дасть сумнівному з усіх боків проєкту наявність ще одного весільного генерала, не дуже ясно, але це не найгірше.
Більш кумедні є запевнення, що до кінця року запрацюють науково-дослідні інститути при Центрі — Інститут вивчення Голокосту у Східній Європі та Інститут території та ландшафту пам?яті Бабиного Яру. Кумедний тут самий оцей пафос. Науково-дослідний інститут — серйозна установа, яка створюється роками, проходить ґрунтовну академічну акредитацію, набирає штат науковців тощо — а так навіть я можу заснувати НДІ вивчення злодіянь Хржановського і це прозвучить достоту солідно.
З дійсно практичних кроків — створення «Інтерактивного щоденника». У ньому гості проживатимуть у режимі відеогри історію когось із загиблих або тих, хто вижив у Яру. Гостю пропонують обрати персонажа і пройти з ним шлях до кінця. Учасники стикатимуться з таким самим вибором, що й герої, за якими ведеться спостереження (питання, який вибір може бути в людини, приреченої на розстріл, лишається відкритим — або йдеться насправді про персонажа з інакшою функцією — ката чи поплічника). Також учасник зможе подивитися на себе збоку. «Щоденник» створює російський (а який іще?) журналіст Михайло Зигар, який підкреслює: «Перша зустріч відбувається в сучасності, потім ми рухаємося назад у часі. Це нескінченна траєкторія пізнання, до якої глядач може повернутися в будь-який час і дізнатися про себе щось нове» (а про жертви дізнаватися не треба?)
Ну й контрольний постріл: архітектурний проєкт, який переміг у конкурсі у вересні 2019, доопрацюють з метою розширити на територію всього Бабиного Яру. Крапка.
Таким чином, Хржановський і компанія, наплювавши на всі застереження й критику, продовжують перетворювати Бабин Яр на «Голокост-Діснейленд». І будівництво на кістках, неприйнятне і з релігійного, і з загальнолюдського погляду, планують не згорнути, а зовсім навпаки.
Вони нас не чують.
Треба змусити почути. Треба.
Інакше — повторюю знову й знову — зганьбимося невиправно.
