Кондукторка трамваю №1 — молода, висока, дебела, балакуча. Красномовство в працівників цього маршруту є розвинена питома риса, але до звичних транспортних ескапад господиня вагону додає власний рефрен:
«Платимо за атракціон!»
Раптом на повному ходу крізь прочинений у даху трамваю люк прямо на голови пасажирам сиплеться злива крупних іскор.
І вже не треба ніяких слів.
Наступного ранку на Соборній площі дівчина танцює на ходу, йдучи повз жахливу вбиральню. Вбиральня жахлива, її тут не має бути, але дівчина танцює, і це взагалі не звідси.
Через кілька годин у затінку дерев перед церквою на тій же площі цілком солідна дама фехтує з невидимим ворогом, роблячи елегантні випади, що при її костюмі дуже несподівано.
Я сиджу за столом при відчиненому вікні, й точно після 23.00 з сусіднього будинку звучить «Місячна» Бетховена. Такого в цьому районі ніколи не було. А потім музика поступається далеким машинам на прибережному шосе й вітру у верхівках старих акацій.
Вони заквітають водночас із каштанами й черемухою й разом втягують повітря у солодкий вир, від якого паморочиться в голові. Дніпровський травень пахне пилом і солодощами.
Насправді це така гра. Я знаю.
На зеленому будинку під гарною гостроверхою башточкою транспарант: «Лицо под ключ». На бляшаному паркані напис «пустотка». На гранітній стіні радянського Музею війни під масивною чавунною цифрою «1945» рукописне оголошення про інтернет-продаж екстазі. Мурал на Лівому березі на 16 поверхів радянської будівлі: важливо не те, що на ньому намальований напівголий козак, і не те, що він увінчаний персидським тюрбаном, і не те, що він у сідлі, і не те, що біля стремена вірний пес.
А те, що пес курить люльку. Люльку курить. Собака.
В останній день до мене підходить людина з добрим бородатим обличчям і пояснює, що на улиці Червоній посадили червоні каштани і вони тепер цвітуть.
Він каже це мені біля моргу.
Раунд.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День», Дніпро — Київ
