Мало хто знає, що цього року виповнилося рівно 90 років із часу написання Михайлом Булгаковим сатиричної повісті «Собаче серце»
За життя письменника текст так і не був опублікований — перші видання з’явилися у ФРН і Великій Британії 1968 року. В СРСР опублікувати твір вирішили лише 1987-го, а всенародну славу повість здобула через рік, після успішної телепостановки Володимира Бортка. Втім, перша екранізація також здійснена за кордоном: італійсько-німецьке «Собаче серце» (режисер — Альберто Латтуада) вийшло в прокат 1976-го.
Звичайно, західна версія багато в чому поступається роботі Бортка, насамперед щодо антуражу та візуальної атмосфери. Радянські 1920-ті у Латтуади постають як суцільна декорація а-ля рюс. Фільм цікавий іншим: трактуванням образів професора Преображенського та Шарикова (він тут має прізвище Бобиков).
Професора грає легендарний Макс фон Сюдов, який починав у Інгмара Бергмана, Борменталя — Маріо Адорф (наступного року знявся у культовому «Бляшаному барабані»), Бобикова — Кочі Понзоні.
Преображенський змальований без особливої симпатії, як сноб, холодний вівісектор, прибічник євгеніки — псевдонауки, що була однією з основ фашистського світогляду; у своєму прагненні створити нову людину він повністю згоден із тими, що опікають його більшовицькими бонзами. Борменталь-Адорф постає обмеженим мачо без власної думки. А ось із Бобиковим зовсім інша історія.
Латтуада зробив дуже точне призначення на роль. Якщо Шариков (Володимир Толоконников) у фільмі Бортка — монументальний і подекуди зловісний хам, то Понзоні в усьому багатстві емоційних і мімічних відтінків показує боротьбу людини і тварини в своєму героєві, аж до дуже органічного відігравання собачих звичок. Таким виконанням справді можна замилуватися. Бобиков доходить до крайнощів: інколи зворушливий, інколи агресивний; у якийсь момент самовпевнений господар життя, в інший — кумедно потішний недотепа або ніжний закоханий. До кінця фільму симпатії простих людей, у тому числі красуні-покоївки Зіни, цілком на його боці. Проте Преображенський із Борменталем виправляють, на їхню думку, помилку: надлюдини не вийшло, так що Бобик повинен повернутися в собачу подобу.
Бортко висміяв комуністичних перетворювачів людської природи, Латтуада, який пережив у молодості захоплення фашизмом, показав, наскільки жахливі такі експерименти. Спільне в їхніх фільмах одне: людське все-таки перемагає.
