Сьогодні — Всесвітній день психічного здоров’я.
Вперше він був відзначений 10 жовтня 1992 року з ініціативи Всесвітньої федерації психічного здоров’я.
«Вікіпедія» так само інформує, що з 870 мільйонів, що проживають в європейському регіоні:
— 100 мільйонів людей перебувають у стані тривоги та депресії;
— 7 млн страждають на хворобу Альцгеймера та інші види деменції;
— 4 млн хворі на шизофренію;
— 4 млн мають біполярні афективні розлади;
— 4 млн притаманні панічні розлади;
— 35—45% випадків невиходів на роботу пов’язані з проблемами психіки.
Наша статистика начебто виглядає благополучніше. Станом на 1 січня 2017 р. 1 673 328 жителів України перебували на обліку у зв’язку з розладами психіки та поведінки.
Це, нагадаю, із 42 мільйонів населення. Менш ніж 4%.
Даємо фору Європі, еге ж?
Насправді ні.
Ключові слова тут — «на обліку». І справа в даному випадку не тільки в доступі до якісної медицини.
Моя депресія, почавшись ще в студентстві, протривала 15 років. Соціально це були дуже успішні роки. Кар’єра, купівля власного житла, поїздки за кордон, професійний статус, друзі, про яких можна тільки мріяти. І весь цей час зі мною, в мені було це невблаганне й темне, що не давало насолоджуватися нічим зі списку досягнень. Не допомагало нічого: ані далекі подорожі, ані інтенсивна (причому улюблена) робота, ані хороші заробітки, ані мистецтво, ані кохання. З останнім ще гірше — бо постійно хотілося перекласти свої спустошуючі борсання на найближчих, найдорожчих людей, і ні до чого доброго це не призводило.
Лише дійшовши до стану диспепсії — це коли зникає апетит на психологічному грунті — я нарешті звернувся до фахівця.
Виявилося, що той темний важкий вир, який відбирав у мене моє життя, можна приборкати. Можна почати знову, як у дитинстві, радіти сонцю, та й дощу теж, насолоджуватися добре написаним текстом, хорошим фільмом, подорожами, бути швидким і веселим, тішити й себе, й своїх близьких.
Я вважав, що мені нічим не можуть допомогти. Виявилося, можуть.
Але, здається, мільйони людей в Україні досі переконані, що відвідувати психіатра — соромно. Звідти й та фальшива статистика. Бо визнати в себе психічний чи неврологічний розлад — негідно. Прославишся як «ненормальний(на)». Це не розлад, це лише погана погода. Чи проблеми на роботі. Чи магнітні бурі. Чи брак духовності (обожнюю це слово, досі є ті, хто вживає його цілком серйозно). Ти що, слабак? Не мужик? Може, нарешті, одружишся? Заміж вийдеш? Чи не пора тобі вже дітей завести? Дуром маєшся? З жиру бісишся? А що люди скажуть?
Але ж це твоє життя. І воно минає у виснажливій битві з тінню.
Тож, якщо ваша хандра триває надто довго, якщо настрій скаче як скажений кінь, якщо безпричинна тривога не полишає днями — не загрузайте в саморефлексії і сповідях перед терплячими друзями. Йдіть до фахівців. Просіть про допомогу. Лікуйтеся. Живіть.
А тінь має знати своє місце.
