Для цього потрібно зібрати всього тисячу слів зрозумілих представникам усіх слов’янських народів. Така мова на мою думку збільшила б цікавість до Києва і употужнила б його значення як колиски слов’янства. Нова подорож додала кілька цікавих слів до колекції.
Радо прийнявши запрошення на прем’єру моновистави «Не забудьте троянди» у Словенському національному драматичному театрі, яка стала 10 шедевром в галереї жіночих вистав, на камерній сцені цього театру. Я ще раз замилувався не просто особливістю словенської жінки, мене причарувала унікальність її особистості, яка складається з різних рис характеру цього прекрасного народу. Керівник театру Ігор Самобор у слові про цьогорічну подорож (так він визначає новий театральний сезон) зауважує про «неофемінізм», який набуває агресивної форми, про цунамі глобалізації, про співвідношення між приватним і громадським. Що означає бути «он-лайн»? Бути «автономним» або доступним. Ці питання вивели на девіз сезону INTIMA.
Автобіографічна повість про будівельні ліси кар’єри, жорстокий механізм театрального світу, прихильників і ворогів, і в решті життя митця у відставці так талановито подається глядачеві, що на відмінно від героїні, в нього нема жодного сумніву в тому, що Полона Ветрих насправді велика актриса: словенською мовою — велика ігралка.
Ігралка — згодьтеся, як точно слово визначає суть справи хоча спершу викликає усмішку яка уповільнює сприйняття його змістовної якісності. Це термін для омріяного словника.
Словенці свідомо неспішні, схильні до споглядання. Тому, мабуть, і так прибрано, так чисто по всій країні. Заклик радянських комуністів: «стерти грань між містом і селом» втілився саме тут. Будинки у квітах, гори й полонини не покошені, а стильно пострижені. Спершу навіть Любляна здалася столицею міського типу. На вулицях дуже мало людей. Будинки невисокі, дванадцяти-поверхівка вважається... хмарочосом — по-словенськи «неботичник».
Старовинний центр міста — компактний, ніби експозиція архітектурних шедеврів багатоликого стилю модерн. Частини центральної площі розташовані по різних берегах річки, об’єднані триєдиним мостом. Біля нього пам’ятник класику словенської літератури Франце Прешерену. Його вірш став текстом гімну Словенії:
Хай всі живуть народи,
Що прагнуть сонячного дня,
Ми діждемося згоди,
І щезнуть чвари та гризня,
Щоб дзвенів братній спів
З-поза кордонів — рубежів.
Миролюбна Словенія дожила до державності, визнання власної незалежності. Тут наголошують, що не мають пам’ятників військово-начальникам, полководцям. Меморіал загиблим у другій світовій просто біла стіна біля якої завжди лежать квіти.
Старовинні будинки, величний замок не висвітлюються в ночі. Їх з темряви проявляє тепле, ніби від канделябру, світло. Прогулянкова алея вздовж річки просто вражає. На ній нема звичних ліхтарів, з-під невисокого парапету світло простилає доріжку для м’якої й неспішної ходи.
До речі — «контроль швидкості» в перекладі на словенську — це «контроль хитрості».
Героїня вистави «Не забудьте троянди» починає свою історію біля буквально гори квітів. Розгрібає з-під букетів дитячий рояль, вмощується на маленький стільчик і захоплено грає, точніше вистукує простеньку мелодію. Дитинкою відчувши аромат оплесків вона все життя їх видобувала, заслуговувала, відпрацьовувала і дуже часто купалася в них. Життя мелодію аранжувало. Бували сміх і сльози, визнання, захоплення і забуття.
Клумба зі зрізаних квітів виглядає урочисто, але пахне прощанням. Прощанням на завжди. І все ж таки не забудьте квіти свого життя — з них складається букет сенсу існування.
Піднесеному стану після прем’єри лукавих ноток додали шампанське — яке в Словенії називають «пеніной», і фірмовий кондитерський делікатес під назвою «Кремова резина», а от «Заздоровиця» Першерена закріпила радість зустрічі із справжнім мистецтвом.
Гей, товариство миле,
Вино солодке знов кипить
Що оживляє жили,
Що зір і серце веселить:
Нам дано те вино.
Аби зневіра йшла на дно!
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України
