Цього дня 1896 року в Афінах розпочались Олімпійські ігри — традиційні для античної Греції змагання, заборонені за півтори тисячі років до того римським імператором-християнином Теодосієм і відроджені за ініціативою барона П’єра де Кубертена.
Барон, звісно, був ідеалістом: навіть написав «Оду спорту», останній, ІХ розділ якої називався «О, спорт, ти — мир!» Невідповідність гасла реаліям проявилася дуже швидко, коли Олімпіаду в 1916 році скасували через Першу світову війну, а сам де Кубертен, склавши повноваження голови Міжнародного олімпійського комітету, пішов добровольцем на фронт.
Було й гірше. Засновник сучасного олімпізму не просто дожив до такої ганьби, як проведення Ігор у нацистській Німеччині 1936 року, а й виступив їхнім добровільним промоутером: приїхавши до Берліна в 1935 році, де Кубертен вихваляв організаторів на всі лади, хотів заповісти Третьому рейху права на видання своїх книжок та виступив з емоційною промовою на нацистському радіо, в якій, зокрема, назвав Гітлера «одним з найкращих творчих духів нашої ери».
Вже після Голокосту, після мільйонів жертв, після Другої світової МОК публічно вибачився за свої дії початку 1930-х років.
Вибачились і взялися за старе. Ігри 1980 року відбулися в СРСР, який за рік до того напав на Афганістан, Зимові ігри 1984-го — у тітовській Соціалістичній Федеративній Республіці Югославії, Зимова Олімпіада-2014 — у путінській Росії, й жодні корупційні скандали, жодні свинства приймаючих урядів на рішення спортивних функціонерів не впливали й не впливають.
Єдине, що тішить у цій історії — диктаторські режими, які отримували такий розкішний інструмент для самозвеличення, після того жили недовго. СРСР впав через одинадцять років після Олімпіади, Третій Рейх через дев’ять, СФРЮ — через вісім.
Цікаво, чи зрозуміють у Кремлі, що зворотний відлік пішов і для них? І що цю естафету їм не виграти?
