Арт-директор Центру Ілля Хржановський і група російських олігархів, що стоїть за ним, не поступаються. З нашого боку з’явився лист протесту з вимогою відставки скандального режисера, підписаний провідними українськими діяч(к)ами культури. Як би це банально не звучало, Україна — не Росія; у нас на громадську думку прийнято зважати. Тож стає нагальним питання: що після Хржановського?
Не треба себе обманювати: попередня команда, що пішла у відставку восени-взимку — такі самі креатури кремлівських багатіїв, як і оскандалений «Хрж». Що, зокрема, проявлялося в концепції меморіалу, ґрунтованій на потрактуванні Бабиного Яру як символу винищення євреїв Радянського Союзу. А також у пасажах про колаборацію українців з нацистами. І в намірі будувати прямо на місці упокоєння, що категорично заборонено юдейськими релігійними приписами. Ескізи якихось мегаломанських катакомб, що передбачають, фактично, занурення відвідувачів серед останків — чим це відрізняється від «іммерсивного» атракціону Хржановського?
Доки Центр лишатиметься приватною російською антрепризою з вирішальним правом голосу в улюбленця Кремля, мільярдера Михайла Фрідмана, нічого доброго там чекати не доводиться.
Яскравий приклад у цьому сенсі — історія, що трапилась у січні на Всесвітньому форумі пам’яті жертв Голокосту, що проходив у Ізраїлі, в музеї Яд Вашем. Про неї багато писали, але незайве нагадати. Форум очолював президент Європейського єврейського конгресу, мільярдер Моше (В’ячеслав) Кантор, так само близький до Путіна. В Яд Вашем зібралися понад 40 глав держав і урядів, однак найбільше уваги організатори приділили саме президенту Росії. А у відео, показаному на форумі, не згадувався поділ Польщі між СРСР і Німеччиною в 1939 році, були невірно вказані межі Польщі і її сусідів, не містилося жодних згадок про Україну, а СРСР подавався як єдина країна-переможниця нацистської Німеччини.
Звісно, преса обурилася, звісно, дирекція Яд Вашем потім вибачалася. Але мета була досягнута. Важливий форум перетворився на бенефіс Путіна й путінської брехні.
А меморіал і музей — це не якийсь конгрес. Це назавжди.
Тож треба починати спочатку. Відкотити ситуацію до нуля. Вирішити питання з приналежністю земельних ділянок під Меморіал. І не перекладати відповідальність на інших.
Інакше отримаємо в Києві ще один зразок радянської монументальної пропаганди.
Наступної середи читайте в нашій газеті розгорнуті коментарі експертів з музейної справи й політики пам’яті щодо ситуації довкола Бабиного Яру.
