Час зрозуміти: Кремль, Путін, Росія, росіяни — все це синоніми — не зупиняться. Не можуть зупинитися. Це надовго. Це назавжди. І пояснення простіше простого: їм більше нічим зайнятися.
Це як? За нульового зростання економіки, про що безперервно говорять у всіх підцензурних ЗМІ, — і нічим?
Тому й говорять, що займатися цим ніхто не збирається. Це взагалі не економіка, а баласт. Економіка — це те, що дає прибуток найвищій верхівці правлячої еліти. І про це теж можна говорити відкрито, бо ніяких наслідків не буде.
• Але як це так? Солідні люди в солідній пресі солідно міркують про внутрішній розвиток на противагу імперському розширенню. Останній термін вони не використовують, це я так для зрозумілості формулюю. Московський центр Карнегі — розсадник вільнодумства й один з посередників між елітами Росії та Заходу. Тому The Financial Times і публікує статтю його керівника Дмитра Треніна:
«На даному етапі замість того, щоб турбуватися про те, що їй здається втратами, Москва має зосередитися на придбаннях». «Їй удалося реінкорпорувати Крим, чи не єдиний регіон пострадянської України з неабияким тяжінням до російської держави. Вона має наполегливо працювати, щоб перетворити півострів, особливо його південне узбережжя, на процвітаючий регіон, що не поступається Великому Сочі, зробивши його вітриною здібностей Росії розвивати депресивні області з істотним потенціалом для туризму».
«Окрім Криму й Севастополя явним придбанням можуть бути українці, що мігрують через кордон до Росії. Завдяки спільній мові та культурі вони можуть бути ідеально інтегровані. Замість збирача нових земель Москві необхідно збирати жителів колишнього СРСР: це допоможе обзавестися мотивованою й молодою робочою силою, а також більшою споживчою базою».
Не треба реанімувати імперію, треба зайнятися внутрішнім будівництвом. Зокрема, освоювати вкрадене. Але як його освоїти, якщо без анексії ще кількох областей України до Криму не підступитися. І взагалі.
• Узагалі в Криму передбачена нова гральна зона, що неминуче призведе до деградації всієї інфраструктури й інших галузей економіки. Якщо, звісно, що-небудь взагалі буде збудовано. Захват Криму має величезне значення не для баластної національної економіки Росії, а для справжньої. Для тих, хто освоїв олімпійський бюджет і освоюватиме кримський, починаючи з моста через Керченську протоку.
Освоєння вже йде. На так званий розвиток Криму — тобто на розпил і відкат — уже забрали пенсійні гроші. Соціологічні опитування, як відомо, показують повне схвалення агресії проти України. Аж до засудження відкликання дозволу Ради Федерації на використання Збройних сил. І ті ж опитування продемонстрували абсолютну байдужість до повідомлення міністра фінансів про частку пенсійних накопичень, що пішли на Крим наш.
Нічого дивного. Пенсія — це та реальність, про яку й думати не хочеться. Війна в Україні — цілодобовий телесеріал з рейтингами, що зашкалюють. Спробуй, позбав народ такого серіалу!
І те, що плата за перегляд цього серіалу — власні пенсії, просто не усвідомлюється. Що нагадує австралійських аборигенів, які не бачать зв’язку між статевим актом і вагітністю. А коли все-таки зв’язок цей росіяни виявлять, тоді їм пояснять, що у втраті пенсій винні київська хунта й світова бЕндерівська закуліса.
• При цьому в Москві безперервно ухвалюються закони, порівнянні з нюрнберзькими і зі сталінськими. Тільки замість колосків і запізнень на роботу — історичні дослідження, активність у соціальних мережах, критика влади.
Закон про персональні дані можна порівняти із законом про заборону шлюбів з іноземцями, тільки ще крутіше, глибше, тотальніше. Заборона вводиться не на вільне розпорядження собою (це було в антигейскому законодавстві й іще буде, упевнений), а на використання сучасних технологій.
Утім нічого викривального. Ніхто й не говорить про розвиток, ніхто не приховує відмову від інноваційної економіки. Замість цього — Тагіл рулює, мілітаризація. Інше вражає — відсутність уваги на Заході до російської законотворчості. Там цілком достатньо статей, на кшталт цитованої тренінської, написаної лише для того, щоб дезорієнтувати й дезінформувати Захід. Не хвилюйтеся, мовляв.
• Вельми тонко працює агітпроп і з російською діаспорою. Андранік Мігранян давно вже служить в Америці путінським пропагандоном. У Росії він публікує в головній офіційній газеті похвали Гітлеру, на якого треба рівнятися Путіну, бо фюрер до 1939 року все робив правильно (нюрнберзькі закони, Кришталева ніч, примусова евтаназія, підготовка Голокосту й світової війни, територіальні захвати, еміграція найкращих діячів культури й інтелектуалів, ну й там інше різне). А до Америки Мігранян привозить виставку Параджанова. І витончені естети не лише співають йому дифірамби.
Чудова робота агітпропу! Не Глазунова туди чекісти послали. Вони відверто мародерствують, використовуючи спадщину людини, яку вони ж і погубили. Параджанов, панове! А те, що привіз його гітлерівець, це нічого. Вони погодилися стати частиною агітпропівської машини: гітлерівець Мігранян введений ними в світовий культурний простір, а отже, його вихваляння фюрера в Росії отримало міжнародну легітимацію. І він знахабніє ще більше разом з усім агітпропом.
• У Росії з інтелігенцією справи йдуть не краще. Інтелігентський мейнстрим не породжує завзятих пропагандонов. Він, як завжди, плодить пошляків: «історія розсудить», «так хотілося б, щоб Крим був по-справжньому наш» (аріїзована власність так і не стане зовсім німецькою). Інтелігенти далеко не завжди творці зла (хоча саме з них і виходять такі), в масі своїй вони його провідники. Зло остаточно опановує суспільство, націю, людей, коли втрачає свою епічну подобу й перетворюється на вульгарність. На буденну й банальну вульгарність. Ось саме цим і займаються мейнстримні інтелігенти: вони втілюють зло у вульгарність, поширюючи й вкореняючи його як норму, на рівні аксіоматики. З якою, як сказав Дмитро Биков, сперечається лише дурень.
Нічого людоїдського, начебто навпаки: не можна називати терористів нелюдьми. Тут інше. Російська інтелігенція ніколи не прощає визначеності в поглядах і рішучості в діях. Нікому. Ні людям, ні націям. Ось тому вона, не бажаючи того помічати, опиниться в обіймах Путіна, хоч би як вона його ганила й хоч би скільки дуль тримала в кишенях. І буде в цих обіймах задушена.
І ці ж люди безперервно цитують Ханну Арендт, обговорюють чотирнадцять ознак фашизму Умберто Еко. Їм марно пояснювати: фашизм (нацизм, тоталітаризм) — це не те, що лежить зовні, а те, що живе в мені.
• Природно, що для обговорення російських нюрнберзьких законів не залишається ні часу, ні сил. Як і для реакції на затію Слідчого комітету з масовими допитами українців щодо їхньої причетності до воєнних дій. Адже це може виявитися передвістям нової етнічної чистки. Вона відрізнятиметься від антигрузинської, за яку Росію тільки-но засудив ЄСПЛ. Грузинів депортували. Українців можуть інтернувати, тобто взяти в заручники, що відповідає директиві Путіна прикриватися живим щитом з дітей і жінок.
А якщо хтось і звертає увагу на все це, то лише на як свідчення швидкого розпаду імперії, хоча вона лише починає відроджуватися. 1991 року мало хто в Росії (істотна обмовка — в тодішньому РРФСР) передрікав розпад СРСР. Зараз повно пророкувань про розпад імперії, коли йдеться про Російську Федерацію. Але не може розпастися те, чого немає.
• Є руйнування держави в ході формування тоталітарного утворення. Є прагнення відтворити колишню імперію. Є прагнення національних еліт у деяких республіках жити по-своєму, але при цьому експлуатувати федеральний бюджет. І ці еліти — найнадійніша опора Кремля. Є населення в краях і областях, для якого найсерйозніше досягнення — перебратися до Москви. Відділення вони не хочуть, як і еліти національних республік. Як і населення національних республік — на Кавказі молодь рветься служити в армії. Як узагалі можна порівнювати національне відродження в колишньому СРСР з тим, що відбувається в Росії? Чому, власне, розпадатися?
Усе перераховане і є тими скріпленнями, про які так багато говорить агітпроп. Вони вельми надійні. І не варто радіти тому, що Путін здав тих, хто терзає Донбас. Це не закриття будинку розпусти, а заміна дівчат.
