Влада послідовно наступає на всі граблі, на які тільки може наступити. Спочатку – «призупинити» євроінтеграцію в день річниці Майдану. Потім — криваво розігнати студентів. Потім — влаштувати постановочний цирк з екскаватором на Банковій, а далі — судилище над випадковими затриманими, відверто ігноруючи персону Корчинського. Потім — демонстративно зриваючи відставку Азарова, котра могла б стати клапаном для випуску пари. Не так багато залишилося до межі. Кров уже пролилася — чи треба смертей?
Партійна опозиція, зі свого боку, пройшла свої «граблі». Вона змарнувала як мінімум два шанси на встановлення свого повного контролю над столицею. Найбільший її злочин — це втрата часу і ініціативи, котрий веде до втрати довіри. Вона не запропонувала концепції нової України — на виду тільки троє лідерів-конкурентів, змушених стояти поруч. «Бандерівська армія» зараз набагато менш ефективна за спецпризначенців в синіх і чорних куртках.
Три вимоги виявилися слабко забезпеченими вольово, інтелектуально, масово. «Відставку Кабміну» провалено. «Імпічмент президента» - юридично нікчемний. «Дострокові вибори» можуть бути зрадженими: достатньо трохи більше, ніж 30 нових «тушок».
Що далі? Я бачу два сценарії: «гнило» або «грізно».
У сценарії «гнило» передбачається, що протягом двох-трьох тижнів опозиційний протест повністю втратить динаміку і вичерпається. Місто захлинеться в бруді, кияни втомляться від зайвих пробок, шуму, натовпу. Залишиться кількасот «буйних», біля брудних наметів і порваних плакатів поставлять невеликий «каток». Він — менш вірогідний.
«Грізно» ж буде, коли люди справді вийдуть на вулиці наступної суботи-неділі. Коли парламентська опозиція, котра поки що не дала якісного плану, повністю втратить авторитет, і вулицею запанує емоція. Я не заздрю тоді ні «беркуту», ні самим мітингувальникам.
Тут існують загрози і для цілої нашої держави — зокрема, «миротворче» втручання Росії, з подальшим розчленуванням української території, з голодом і злочинами воєнного часу. Ми повинні не допустити такого варіанту.
Режим Януковича - катастрофічно непопулярний, тому навіть у випадку придушення Євромайдану він довго не простоїть. Його змете соціальний протест. Уже зараз пора думати — що робити далі з цією руїною? Українська економіка — під загрозою дефолту, у першу чергу — через корупцію, що роз’їла бюджет.
Опозиція уже мала б оголошувати план порятунку держави — від прохання до міжнародних інституцій скасувати частину зовнішнього боргу (як це сталось з Польщею на початку 90-х) до прохання до людей пожертвувати кошти до українського бюджету. Такі речі може робити лише уряд з довірою громадян, але говорити про них треба вже.
У чому сила режиму? У силі кийків міліції. У конституційному тупіку, в якому неможливо діяти у правовому полі. У сотнях тисяч громадян, котрі з примусу чи добровільно підтримують цю владу. На кожну з цих і інших сил влади має бути щось, що змінює її.
Люди показали, що вони готові вийти і готові діяти — і зараз дисципліна сковує їх і веде до поразки. Чекатимемо чи діятимемо?
