Останнім часом з уст «донецьких» лунає теза: у Києві «не чують» Донбас, не рахуються з інтересами жителів цього регіону. Словом, ображають їх.
ЯНУКОВИЧ ЯК КРАХ ДОНБАСЬКИХ ІЛЮЗІЙ
Є у мене один добрий приятель, який вважає себе «донецьким». Він справді має донбаське коріння. Хоча живе й працює в благословенному Києві. Зрештою, київські «донбасівці» зараз явище дуже поширене. Коли Янукович став президентом України, мій приятель не приховував, що сприймає це як позитив. Навіть якось заявив у компанії таких же «ідейних западенців», як і я, що Янукович найкращий з усіх президентів, яких знала ненька-Україна. Щоправда, «ідейні западенці» лише посміялися. А ще на початку президентської каденції Януковича цей приятель розповів мені такий анекдот. Отож запитали Віктора Федоровича, чи зможе, приміром, він бути президентом Росії. «Запросто», — сказав той. А чи зможе стати президентом Сполучених Штатів? «Звісно», — відповів Федорович. «А Китаю?» Сильно задумався. «Ні, — каже, — Китаєм керувати не буду». «Чому, — запитали його». «Та тому, — рече Віктор Федорович, — що моїх донбаських пацанів на китайців не вистачить».
Розумію, мій приятель не репрезентує думку всього Донбасу. На Донбасі живуть різні людини. І все ж є речі, які єднають більшість із них. Однією з них є своєрідна любов до Януковича. Любов ірраціональна. Адже, за великим рахунком, Віктор Федорович нічого доброго ні для Донбасу, ні, тим паче, для України не зробив. Із приходом його до влади обіцяне «покращання вже сьогодні» так і не настало. Радше, навпаки. Але Янукович для Донбасу — свій хлопець. Можна сказати: мрія простого «донецького». Оскільки з бідної робітничої сім’ї, будучи двічі судимим, не просто вибився в люди, а став першою особою в державі. А збагатив себе як! Зрештою, зі своїми «пацанами» всю Україну нагнув. Ну як не загордитися такою людиною! Йому навіть президентом Росії чи США можна стати!
Коли вже Янукович втік із країни, викладачі університету, де я працюю, зателефонували в один вищий навчальний заклад Донбасу, з яким ми давненько контактуємо. Попросили донбаських колег написати рецензію на певний навчальний посібник. «Нічого ми вам робити не будемо», — заявили нам з того вишу. Аргумент був убивчим: бо ви скинули нашого президента! Це було, до речі, після того, як показали Межигір’я, маєтності Пшонки та інших «донецьких». І, прошу звернути увагу, такі заяви роблять представники інтелігенції, які, здавалось би, мали розумно підходити до ситуації, аналізувати її. Але тут, як бачимо, раціо не спрацьовує.
Зараз «донецькі» розгублені. Їхній «великий Янукович» виявився великим пшиком. Їхня Партія регіонів посипалась, і сумнівно, що її чекають добрі перспективи. Не мають «донецькі» й лідера, точніше, «вожака». Самопроголошені «губернатори», «мери» на цю роль не надаються. Добкін, якого Партія регіонів послала воювати за президентське крісло, далеко не кращий за них. Та й не з Донбасу він.
Зараз «донецькі» не хочуть визнавати київську владу. І не стільки через те, що вона погана, скільки через те, що вона не їхня. Але скинути цю владу й встановити свою вони не мають сили. Донецьку альтернативу цій владі Україна не хоче — не лише на заході, а й у центрі, на півдні і навіть почасти на сході. Занадто свіжі спогади про правління Януковича та його камарильї. Пригадуєте, приказка була: спасибі жителям Донбасу за президента... (далі самі знаєте).
Справді, «пацани» з Донбасу за часів Януковича обсіли в Києві Печерські пагорби, опинилися на керівних посадах у багатьох областях, почали безцеремонно забирати бізнес і на півдні, і в центрі, й на заході. А вершиною цього айсберга було безпрецедентне збагачення Сім’ї — переважно за рахунок державних ресурсів. Словом, було за що «дякувати».
СЛУХАТИ ДОНБАС?
Звісно, тепер «пацани» ображені. А також їхні численні симпатики на Донбасі. Адже раніше Україна мусила «слухати Донбас». Бажано — мовчки. Тепер це обірвалося. «Донецькі» вже диктувати не можуть. Але ж хочеться. Звідси й заяви: нас не чують.
Тому й кипить донецький котел, який до того ж підігрівається з боку «братньої Росії». Але що має почути Україна від «донецьких»? Сумбур ідей, які не є чітко артикульованими й аргументованими. Маємо і «референдум» (щоправда, не зовсім зрозуміло, з якого питання), і «приєднання до Росії», і «Донецьку республіку» з Луганською на додачу, і «федералізацію», і «другу державну мову». Ніби втілення цих ідей вирішить донбаські проблеми.
Донбас і далі продовжує жити ілюзією, що він, як і за радянських часів, є життєво важливим промисловим регіоном, що саме він «годує Україну». І, відповідно, що Росія з руками й ногами забере його до себе. І заживуть тоді жителі Донбасу щасливо й багато.
Насправді все навпаки. Не Донбас годує Україну, а Україна — Донбас. Донецька область є найбільшим дотаційним регіоном нашої держави. Не відстає від неї й Луганська. Якщо Донбас когось і годує, то своїх олігархів. Додайте до цього надзвичайно високий рівень корупції та злочинності. Чи потрібен такий регіон Росії? Адже його треба буде серйозно дотувати. Ось із «приєднаним» Кримом скільки проблем! Зрештою, анексія Донбасу для Росії матиме наслідком серйозні міжнародні санкції. То чи варто їй сюди сунутись? Звісно, «донецькі» можуть вірити, що Росія їм допоможе. Але чи по цій вірі воздасться?
Чи, може, «донецькі» виношують плани створити свою «суверенну республіку»? Якщо вони її проголосять, то опиняться в міжнародній ізоляції. Де «донецькі» будуть збувати свою продукцію? Адже світовий ринок для них буде закритий. І взагалі, чи зможе тоді ця «республіка» звести кінці з кінцями, коли навіть сьогодні Донбас не здатний це зробити?
Є ще один «геніальний» план у «донецьких». Ми лишаємося в складі Україні, але дайте нам якнайширшу автономію, російську мову як другу державну. Словом, ми будемо робити в себе все, що наша душа забажає. А ви при цьому дотуйте нас і далі так, як дотепер дотували. Щоправда, виникає питання, а для чого іншим українським регіонам дотувати майже цілком самостійний Донбас? Хай сам себе забезпечує!
Так, Донбас зараз потрібен Росії. Але не як анексована територія. Для неї він цікавий як регіон, де, використовуючи проросійські й сепаратистські настрої, можна дестабілізувати ситуацію в Україні. Що й робиться. Але страждають від цього передусім жителі самого Донбасу.
А може, «донецьким» вже час перестати вдарятися в амбіції, ображатися, що їх не чують? Бо ж не один рік їх «слухала» вся Україна. І який результат цього «слухання»? Держава, завдячуючи Януковичу та його «пацанам», опинилася на межі катастрофи. Може, нарешті «донецьким» слід почути Україну?
Чи вони й далі руйнуватимуть її, як це робив режим Януковича? Щоправда, це буде нагадувати пиляння гілки, на якій сидиш.
