«Хотіли як краще, а вийшло як завжди». Це безсмертний афоризм покійного вже колоритного російського політика Віктора Чорномирдіна якнайкраще характеризує те, що сталося в українському парламенті впродовж 24 — 25 липня. І ось чому. Ні в кого, крім тих, хто ще недавно безтурботно жирував у кріслах членів фракції Партії регіонів та КПУ, необхідність дострокових виборів Верховної Ради не викликає сумнівів. Навіть у воєнний час. Без відповідального й ефективного парламенту неможливо ані виграти неоголошену війну з Росією та місцевою бандократією, ані стабілізувати стан справ в Україні, ані розпочати реальні, а не декоративні, як зараз, реформи. Крім того, існує потужний попит на зміну політичної конфігурації в Раді — як з боку всього суспільства (що засвідчує соціологія), так і з боку тих політичних сил, які в критичний момент узяли на себе відповідальність за долю країни. До цього попиту домішуються й більш цинічні міркування про «слухняний парламент», «конвертацію рейтингу в мандати», «заведення в Раду корисних людей», «зачистку надто розумних» тощо. А це означає, що так чи інакше, дострокові вибори назріли й перезріли. Але ж навіщо давати їм старт у такий скандальний спосіб, як це було зроблено? Та ще й без того, щоб заздалегідь розв’язати питання реформування виборчої системи та ухвалення низки вкрай необхідних іще позавчора законів?
І справа навіть не в тому, що прем’єр Арсеній Яценюк, за його словами, дізнався про розвал урядової коаліції з телевізора. Справа в іншому.
Скажімо, як могло ще за існування коаліції раптом не вистачити голосів для ухвалення в другому читанні закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення боротьби з тероризмом»? Адже там ішлося про речі, які б дозволили значно ефективніше проводити АТО, очищати від терористів окуповані ними райони і карати не лише членів бандформувань, а й їхніх попихачів із числа «цивільного» населення. Крім того, зміни стосувалися запровадження механізму призначення відповідальних за забезпечення поточного державного управління місцевими справами (тобто комендантів адміністративно-територіальних одиниць) та тимчасових керівників місцевих органів виконавчої влади, забезпечення додаткових заходів щодо охорони приміщень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень тощо. Це все треба було ухвалити ще кілька місяців тому, з початком АТО, але так із різних причин не сталося. То ухваліть хоча б зараз, нехай якісь пункти закону і недосконалі, проте ж ідеться врешті-решт про людські життя! Але дурнуваті, якщо не сказати більше, міжпартійні чвари стали на заваді.
Не менше нехлюйство продемонструвала Рада в питанні про включення в порядок денний законопроектів щодо допомоги пораненим, біженцям, армії, сім’ям загиблих і тим, хто пропав безвісти на Майдані. Знов-таки, ці закони мали бути ухвалені ще кілька місяців тому, бо за їхньої відсутності благодійників, які беруть на себе функції держави у цій допомозі, вдячна держава ще й обкладає податками (і немалими!) за їхню благодійність.
Одним словом, суцільний Кафка.
Але Кафка — в квадраті, бо коли, нарешті, депутати спромоглися подати на розгляд Ради законопроекти №4172а та №4173а, фракція дуже прогресивного й проєвропейського «УДАРу» заблокувала їхнє включення до порядку денного. Мовляв, ми подамо досконаліші документи, от за наші й проголосуєте.
Відмова ухвалити ці законопроекти означає, зокрема, що благодійні фонди та організації, які сьогодні займаються порятунком життя поранених і біженців, будуть і далі обмежені сумою 1710 грн у наданні допомоги; вся надана понад це допомога і надалі обкладатиметься податком; за купівлю протезів для поранених та за їхню психологічну і фізичну реабілітацію після поранень благодійні фонди та організації платитимуть податки в розмірі до 50%; усі волонтери, які сьогодні збирають на свої картки кошти для закупівлі спорядження для армії, ліків і протезів для поранених, продуктів для біженців, заплатять на початку наступного року податок у розмірі 17% від зібраних упродовж цього року коштів тощо. «Сьогодні тисячі благодійників і волонтерів рятують Україну — одні із зброєю в руках, інші — збираючи кошти, рятуючи поранених, допомагаючи біженцям, — заявила після провалу голосування Ганна Гулевська-Черниш, директор Українського форуму благодійників. — Доки депутати продовжуватимуть думати власними корупційними шаблонами, забуваючи або не бажаючи брати до уваги ситуацію її громадян, доти ми не зможемо побудувати відкрите, прозоре, суспільство, готове об’єднувати зусилля заради свого майбутнього». Удова героя Небесної Сотні Володимира Бойківа — Наталя — ще різкіша у своїх оцінках: «Волонтери зараз беруть на себе функції держави, закриваючи своїми зусиллями ті напрями, де допомога найнеобхідніша. Держава ж не лише практично нічим не допомагає сім’ям загиблих і постраждалих — у нашому випадку виплати почалися тільки через три місяці під реальним тиском з боку сімей, — а й заважає роботі благодійників. Люди, які пожертвували свої кошти, вже сплатили податок, вони перераховували гроші не для того, щоб наповнити казну, а для того, щоб надати безпосередню допомогу постраждалим і тим, хто загинув під час Майдану і хто продовжує гинути на сході».
Коли тепер будуть ухвалені (якщо взагалі будуть) ці закони? Час іде, а фіскальне відомство працює в стилі доби «розвиненого кучмізму», коли його очолював Азаров, висмоктуючи кошти в тих, хто прагне не набивати власні кишені, а зробити щось корисне для України та її громадян. Недоумкуватість?
Утім, один із координаторів ініціативи «Повернись Живим» Віталій Дейнега побачив у діях депутатів політичні умисли: «Жодна влада не любить самодіяльності. Адже до кінця АТО наші рухи наберуть політичної ваги. У політиці в нас нові обличчя не потрібні, є привід тримати всіх «занадто активних» на короткому повідку... Ані про які податки мови бути не може. Адже, по факту, із зібраних коштів ми платимо 100% податків і так. Причому витрачаємо ефективно й адресно, оминаючи дачі генералів. Може, в цьому вся справа? У нас же ніколи не було війни. А генерали на дачах так полюбляють іспанську плитку! Ми забираємо в них такий шанс...» Можливо, громадський активіст має рацію — і тоді справи зовсім кепські...
А яким чином нардепи уявляють собі дочасні вибори, які мають радикально перезавантажити владу, але водночас відбуватимуться за встановленими Партією регіонів і комуністами правилами? Тими самими, які «Батьківщина», «УДАР» та «Свобода» так жорстко (і справедливо) критикували, перебуваючи в опозиції, але так досі і не спромоглися змінити? Адже за українських умов змішана виборча система в її чинному варіанті відкриває можливість купівлі голосів і проходження до наступного складу Ради не тільки безпринципних «тушок», а й ледь замаскованих сепаратистів і відвертих агентів Кремля. За партійними списками це зробити складніше (громадянське суспільство вміє «просвічувати» ці списки, от тільки партійні лідери не завжди дослухалися до нього), а от у мажоритарних округах... Згадайте: навіть на Галичині та Волині 2012 року вдавалося прорватися в депутати таким «незалежним» кандидатам, які дуже швидко почали танцювати під дудку Партії регіонів.
Отож відповідальні політики спершу б ухвалили закони, які створюють рівні умови участі у виборах політичних партій, обмежують вплив олігархічного капіталу на політичні партії та дають можливість виборцям зробити усвідомлений вибір, а потім уже руйнували владну коаліцію. Оптимальним, на думку багатьох незалежних експертів, сьогодні став би закон про вибори за відкритими списками зі зниженням прохідного бар’єра для політичних партій до 3% та з дозволом створення міжпартійних блоків (тут бар’єр 5%). А на додачу слід, нарешті, ухвалити закон про державне фінансування парламентських політичних партій, який істотно зменшив би вплив багатіїв на політикум. Бо ж інакше залежність від олігархів, політична корупція, кнопкодавство, «тушки» існуватимуть і в новообраній Верховній Раді.
Чи будуть розглянуті ці законопроекти на позачерговому засіданні Ради 31 липня, рішення щодо проведення якого було ухвалено на нараді Президента з головами парламенту й уряду, а також керівниками фракцій? Чи знову не вистачить часу, бажання та відповідальності перед громадянами? Чи й справді комусь вигідно блокувати суспільні ініціативи та справедливі чесні вибори?