В масштабі навіть недовгої історії Незалежності — це зникомо малий час, але здається, що кожний з цих 62 днів сам по собі дорівнював місяцю.
Дві дати називають точками неповернення: ніч із 29 на 30 листопада, коли «Беркут» звіряче побив студентів, та вечір 19 січня, коли у міліцейський кордон полетів перший коктейль Молотова.
Тоді, у ніч розгону студентського Майдану, стало зрозуміло, які люди керують країною.
Минулої неділі стало зрозуміло, на що ці люди здатні — і на що нездатні вожді опозиції.
Почнемо з найбільш помітного. Звісно, палити автобуси — недобре. Але хочеться спитати: на яких, власне, підставах якісь дядьки з металевими щитами наглухо ізолюють значну частину Києва? У нас що, вже надзвичайний стан? Епідемія? Чому на наші податки нам обмежують свободу пересування нашим же містом? Перекривають підхід до обраного нами ж парламенту? Хто вони такі? Яке вони мають право?
Але це ще не все.
Сьогодні «невідомі особи в цивільному» викрадають людей просто на вулиці. Лік пропалих безвісти йде вже на десятки.
Сьогодні суди і прокуратура масово й поспішно фальсифікують звинувачення проти невинних. Ймовірні строки ув’язнення — 10—15 років.
Сьогодні проти демонстрантів застосовують водомети на морозі.
Сьогодні менти — міліцією їх язик не повертається назвати — навмисне стріляють маніфестантам прицільно в очі й закидають їх гранатами, які розривають людям кінцівки.
Сьогодні в Київ на трейлерах везуть танки й БТРи.
Якщо хтось думає, що без сутичок на Грушевського цього всього не було б, він/вона глибоко помиляється.
Але, сподіваюся, таких не лишилося. Думаю, всі, хто дружить із здоровим глуздом, розуміє: влада пішла шляхом перетворення України на типову білорусько-латиноамериканську диктатуру, тобто на такий режим, при якому зникають опозиційні активісти і журналісти, незалежні ЗМІ знищено за допомогою судів і податкової, всі демонстрації жорстоко розганяють, а вибори тотально та якісно сфальсифіковано.
Людям на Майдані, киянам, українцям просто не лишають вибору і влада, і, на жаль, партійна опозиція, котра за ці два місяці так і не спромоглася запропонувати зрозумілий план дій і навіть не висунула єдиного лідера спротиву — і була зрештою просто освистана на Майдані.
А якщо енергію протесту ігнорують зусібіч, вона починає шукати вихід самостійно. Інакше кажучи, відбувається вибух.
Можна сперечатися щодо форм спротиву, але єдине, про що маємо пам’ятати, — шляху назад уже точно немає. Судячи з кількості стягнутих у Київ силовиків, влада збирається йти до кінця — і влаштувати у найближчі два-три дні зачистку Майдану, наслідки якої навіть важко собі уявити, після чого остаточно окупувати Україну.
Зупинити Януковича здатні тільки ми. Ми не можемо, не повинні програти.
Київ, виходь! Україно, вставай!
