Народжена революцією загроза громадянської війни, розвіялася перед обличчям інтервенції. Круті віражі історії, розміщені на відрізку в 100 днів, закрутили голови, сплутали карти, викликали захоплення і нудоту. Надто багато суперечливого, незрозумілого для нас із вами й усього світу сталося в країні, яка розділяє дві цивілізації. У можливому, для цього захоплюючого сценарію, кліпі доречні картинки взяття Бастилії, палаців Романових, втечі Ф.Батісти, який забув свої золоті телефони в покоях. Тут і судетські німці, до речі, і герої Вестерплятте, і Мюнхен, і Празька весна, і площа Тахрір. Усе спресувалося, звідусіль проводяться аналогії, скрізь уже знайомі риси. Але в той же час українська революція не схожа, на французьку, німецьку, мексиканську, єгипетську. Нехай ми не в змозі чітко уявити масштаб змін і їхні рушійні сили, але усвідомлюємо альтернативу.
Не в змозі це зробити і в центрах, де за заведеним порядком вирішуються долі світу. Це не ООН, спеціального представника якого, Роберта Серрі, не пустили до українського Криму російські солдати без розпізнавальних знаків на формі. Це не винуватець подій — Київ, де розігрується драма, але відсутні її сценаристи та постановники. Це і не G-8, яка перетворилася на G-7. А тим більше, не фіктивні контори під назвою СНД, ЕврАзЕс, ГУАМ. Місцем вирішення конфлікту обрана колиска всіх революцій — Франція, в столиці якої за українською повісткою зустрілися міністри закордонних справ ЄС, США та Росії. До зали дискусій зацікавлених сторін главу українського МЗС не пустили. Так С.Лавров захотів. Тому не потрібно будувати ілюзій із приводу домовленостей офіційних осіб зустрічі на Сені. І не варто вважати, що тільки за дверима Єлисейського палацу зібралися люди, здатні вплинути на подальшу долю України. Вона — в наших руках, як би романтично не звучала хрестоматійна фраза про роль народу в історії.
Світова громадська думка сьогодні на боці України. Але моральна підтримка не означає повного схвалення всього, що сталося за останні 100 днів. Дуже точно на цю тему висловився оглядач «Гардіан» Саймон Дженкінс. «Україні пощастило, що вона зберегла демократично обраний парламент як представницький орган усієї нації. Тепер він проходить серйозну перевірку. Але, як і в Єгипті, факт залишається фактом: законно обраний лідер був повалений натовпом. Він, можливо, заслужив на усунення, будучи всього лише гротеском правителя, вбивцею і маріонеткою в руках Росії. Але він усе ще прикривався зношеним лахміттям виборчої легітимності, якої не змогли його позбавити демонстранти. Натовп на площі не такий уже й високий ритуал демократичного очищення. Це найпримітивніша людська відповідь на загрозу. За ним — крах політичних інститутів, демонтаж системи правопорядку й узурпація влади. Натовп може повалити ослаблений режим і увергнути державу в темряву, але він лише зрідка здатний ввімкнути світло демократії. Будь-яке потрясіння може породити надію на прихід кращих часів. Але історія — великий скептик. Усього кілька місяців тому величезний натовп на площі Тахрір вимагав приходу до влади військових. Гірка іронія після народного повстання за демократію і трьох років хаосу...» Так думає не лише британський журналіст та багато експертів у Європі, які підтримують прагнення українців у боротьбі з тиранією, але й ті, що побоюються сповзання революції в прірву хаосу.
Відновлення керованості країни та демократичних інститутів сьогодні важливіше за півострів, довкола якого все тугіше затягується вузол глобальних проблем суперництва Сходу та Заходу. Насправді, Крим — лише човник, а всі нитки плетуться довкола України, щоб залишити її в пострадянському стійлі, або вивести на європейські пасовища. Чим більше ми будемо схожі на неорганізовану масу, підвладну стихії, тим більший ризик залишитися з тим, що було. Нам треба швидко змінюватися, припинити озиратися увсебіч у надії, що американські авіаносці або європейські санкції врятують нас від братського агресора. І такі зміни вже відбуваються. Ми змогли відновити роботу парламенту, сформувати уряд, який, ще не потрапивши до кабінетів, зіткнувся з війною та руїною. Суспільна єдність змогла зупинити путінський бліцкриг на південному сході країни. Високий моральний дух армії став перешкодою ескалації насильства. Громадянська відповідальність багаточисельних неформальних лідерів активізує творчі сили. Ні, ми зовсім не Майдан Тахрір, як звучить арабська назва головної площі в Каїрі. Ми здатні створити новий контент мирної революції, і якби не російська агресія, зрадництво вищих чиновників, які зав’язли в корупції, зробили б це без жертв.
У цьому не сумніваються мільйони українців, які виходять на вулиці проти своїх екстремістів і чужих організаторів безладів. Ми на своїй території, під своїми прапорами, з власним бажанням змін. І якщо в Сімферополі люди огорнули пам’ятник Леніну російським триколором, то це ще одне свідчення руйнівного гальмування нашого східного сусіда, який бажає зупинити Україну, історію та логіку розвитку континенту. Вигодуваний Росією «кримський суверенітет» сьогодні — це миттєва компенсація глобального програшу й ураженої себелюбності керівництва Росії. Завтра змонтована в Москві стінобитна машина зруйнує і кремлівські чертоги. Будь-які конструкції нового порядку, побудовані на брехні, інсинуаціях і грубій силі, ведуть до катастрофи.
