Упродовж більш, ніж двох місяців, ми дивимося на Україну, не бачачи того, що є найважливішим. Це не має значення, чи лідери опозиції потраплять до нового уряду. Після помаранчевої революції вони обійняли всі керівні посади, але не змінили країну. Проблема полягає в структурі української економіки, відсутності середнього класу і надмірному впливові сучасних магнатів, яких називають олігархами. Вичерпаються ресурси економіки, а без модернізації втрачають усі. Хай українські політики вирішують самі, як вони хочуть вийти з цього глухого кута. Від Заходу вони повинні почути три речі: Суттю змін є реформи, а не персональні перестановки, Угода про асоціацію з ЄС не може бути підписана найближчими місяцями, принаймні до виборів, і є новий план для України, який буде запропоновано за умови започаткування змін.
З ініціативою нового плану має виступити Польща. Першим кроком повинна стати велика міжнародна конференція за участю ЄС і США. Участь Америки є конче необхідною через те, що в основі нестабільності і кризи лежать не тільки діяльність Кремля і слабкість ЄС, а й відсутність інтересу у Вашингтоні і дивовижна тактика Міжнародного валютного фонду, який не був готовий на будь-які поступки українській владі. Польська дипломатія повинна прислужитися для визначення діагнозу ситуації в Україні. Треба ясно сказати, що деякі актори події приховані за завісою, особливо Кремль і олігархи. Що стосується останніх, звичайно, можна подумати про те, як включити їх до плану. Сьогодні ті, хто кілька місяців тому зажадав «вирішити проблему олігархії», хай як це абстрактно виглядає в нинішніх умовах, очікують жестів і заяв Ріната Ахметова в надії, що він більш важливіший, щоб зупинити насильство, ніж заклики пана ван Ромпея. Обмежуватися загальними закликами до української влади, щоб вона не вдавалася до насильства і говорити, що Угода про асоціацію вже на столі, у той час, коли люди помирають, — це звучить дивно. Сигналом, який має швидко передатися в Москву, має стати подальша співпраця з ЄС на поточних умовах. У посланні до олігархів найважливішою є їхня згода на модернізацію економіки і демократичний курс України в усіх його аспектах. Хоча олігархи взяли участь у виборах, разом з тим дехто з них важко сприймає відокремлення економіки від політики, нормальні правила тендерів тощо, чи прокладання шляху до власності для молодого покоління. Саме те, за що стояли на Майдані.
Україна потребує нового плану Маршалла — до речі, цікаво, чи хтось хотів би дати йому своє ім’я. Стосовно суспільства та основних політичних сил її суть у тому, щоб допомогти в обмін на демократизацію, а в контакті з магнатами «нульовий варіант» в обмін на згоду загальної зміни правил гри та ліквідації олігархічних структур держави. Тільки в таких умовах, нова українська влада отримає інструменти для реальних реформ у країні.
План для України повинен мати два стовпи: економічний та соціальний. Коли мова йде про економіку, в першій фазі — підготовчій — зусилля треба спрямовувати на реконструкцію газотранспортної системи і, зокрема, про поточну модернізацію трубопроводу Помари — Уренгой — Ужгород. У другій фазі увагу слід приділяти модернізації промислових підприємств. Тут рішенням може бути створення — в обмін на гроші для модернізації — пільгових умов для спільних підприємств. Третій етап — модернізація автомобільної та залізничної інфраструктури. Ці проекти могли б здійснюватися спільними підприємствами. Завдяки залученню в плановому порядку капіталу ЄС і США в Україні може відбутися модернізація країни, а в довгостроковій перспективі стійкого поліпшення відносин між Україною і Заходом. Однак успіх проекту у зміні економічного права та судових процедур.
На соціальному рівні є два ключові питання: скасування віз та будівництво великого навчального закладу — університету Східного партнерства. Технічних перешкод для лібералізації візового режиму немає, Київ виконав усі ключові елементи, визначені планом. Чиновники ЄС повторюють, що українське суспільство, а не влада їхній партнер. Час наповнити декларацію змістом і призначити конкретну дату скасування віз. Паралельно з цим ми повинні інвестувати в нове покоління українців, грузин, молдаван. У загальному порядку денного всіх країн регіону має стати відкриття університету Східного партнерства — місця, де, незалежно від політики, здійснюватиметься наукове співробітництво на найвищому рівні.
Із організаційної точки зору, складання такого плану для модернізації України має бути додатком до Угоди про асоціацію. Для того, щоб цей план був реалізований, Угода матиме сенс завдяки ресурсам МВФ і додаткового вкладу Сполучених Штатів та інших країн, які хочуть змінити Україну на основі принципу «модернізація задля демократії».
Так нічого не буде з того, що ми побудуємо собі нову віллу, коли сусід живе в «хрущовці». Зміни у нашого сусіди є гарантією нашого процвітання і безпеки, а іноді навіть прибутку. Після Другої світової війни Західна Європа отримала за планом Маршалла 13 мільярдів доларів. Після революції троянд Сполучені Штати також не пошкодували грошей на реформи в Грузії. Після помаранчевої революції в Україні 2005 року світ не запропонував нової пропозиції Києву. В кінцевому результаті це закінчилося Євромайданом, кровопролиттям і змарнованими роками на реформи. Сьогодні нам потрібен новий план Маршалла. Для України це — конкретна пропозиція, а не рекламний проспект. Буде історична можливість, щоб наздогнати останні кілька років. Така ініціатива, якщо вона надійде з польського боку, могла б здійснити прорив у Східному партнерстві. Сьогодні, наша роль полягає у складанні нової пропозиції. А її вибір залежатиме від української влади.
Павел КОВАЛЬ — член Європейського парламенту і викладач в Інституті політичних досліджень Польської академії наук.
Переклад з польської Миколи СІРУКА, «День»
