Наші військові на сході готові віддавати життя — і віддають його — за Україну. Вони вірять, та й нам додають такої віри, що оця безчесна «гібридна війна» — то лише тимчасові труднощі нашої країни. Ми іх здолаємо; треба просто це пережити, і кожному чесно виконувати свій обов’язок, виконувати впевнено і спокійно. Тоді Україна, безперечно, переможе.
Але ця перемога не просто стане в багато разів важчою, а (варто це чітко розуміти) є просто неможливою, якщо ми, українці, й надалі поводитимемося так, ніби просто не помічаємо «змію в траві» (є такий вислів у багатьох народів, як європейських, так і східних; що, власне, він означає, гадаю, розтлумачувати не треба), що причаїлася ззаду та чекає своєї миті; поводитися так, ніби зрадництво, ренегатство та служба ворогові — це «неактуальна» зараз проблема. Чи це так — показав збитий 14 червня в аеропорту Луганська наш військово-транспортний літак; ряд експертів аргументовано стверджує, що терористам вирішальною мірою сприяла тут агентура в наших-таки лавах. Це — лише найсвіжіший приклад; йдеться про десятки життів патріотів.
І ось яке (далеко не зайве) питання постає. Якщо ми протистоїмо агресії Росії (а це не бачать лише люди з певними вадами «політичного зору»); якщо, окрім того, очевидною є подібність (і загальна, типологічна, і дуже часто — конкретна, про що вже багато писалось, в «Дні», зокрема) путінського й гітлерівського тоталітарних режимів — то якою була доля тих політиків (не варто думати, що то були убогі, безталанні люди, інша річ — нестримне честолюбство штовхнуло їх до табору Зла), які стали 75 років тому, в момент гітлерівської агресії, на шлях державної зради, стали отими «зміями в траві» й отримали, як побачить читач, цілком заслужену кару за це. Йдеться про Анрі-Філіппа Петена, Відкуна Квіслінга та Освальда Мослі. Ці посібники Гітлера (цілком реальні!) зрадили народи Франції, Норвегії та Великбританії. Розповідь про їхні злочини і кару перед вами.
1. Анрі-Філіпп Петен (1856—1951). Колись — національний герой Франції, маршал Франції, переможець німців у битві під Верденом у Першій світовій війні (1916 р.), вихідець із сім’ї, де вісім поколінь поспіль були військовими. В період між двома світовими війнами його ім’я знав кожен француз. Член Французької академії («безсмертний»). Військовий міністр у 1934—1935 роках. Упродовж шести років під його началом служив Шарль де Голль (тоді — полковник), на знак поваги до свого шефа він назвав свого сина Філіппом. 1935 року праві партії Франції провели парламентську кампанію під гаслом «Нам потрібний (такий, як) Петен!»
16 червня 1940 року, після окупації Парижа нацистами, 84-річний маршал звернувся по радіо до співвітчизників і сказав таке: «Французи! У цей жахливо тяжкий для Вітчизни час, коли ми зазнали поразки у війні, я зобов’язаний виконати свій важкий обов’язок і очолити Французьку державу, щоб врятувати її. Зараз головне — укласти почесний (?! — І. С.) мир із урядом Німеччини, дати мир нашим людям і співпрацювати (фр. «collaborer» — звідси термін «колабораціоніст», зрадник, капітулянт) з паном Гітлером задля спільної мети — розбудови нової Європи. Доволі крові, хай настане мир!»
Був «главою французької держави» у 1940—1944 рр. Його повноваження (формально) поглинали всі гілки влади. Цікаво, що «уряд» Петена у 1940—1941 рр. було визнано й у Москві (вірчі грамоти від посла режиму Віші, куди переїхав цей «уряд», приймав сам Молотов), і у Вашингтоні. Віддано служив Гітлерові чотири роки. Після арешту в квітні 1945 року в Німеччині був притягнутий до суду за звинуваченням у державній зраді; на суді заявив, що «завжди був прихильником Руху Опору, захищав Францію від окупантів, а судити мене має право лише весь французький народ, а не цей суд». Вирок — розстріл; проте, з поваги до колишніх заслуг маршала і до його віку (89 років), за наполегливим проханням де Голля цей вирок було замінено на пожиттєве ув’язнення. Помер у в’язниці на острові Йє (департамент Вандея). Зрада Петена примітна тим, що спочатку камуфлювалася «пацифистськими» фразами нібито «рятівника нації».
2. Відкун Квіслінг (1887 — 1945). Зрадник норвезького народу; його прізвище часто вживається у значенні «ренегат», «запроданець», «слуга окупантів». Вихідець із заможної родини священиків і письменників. Обрав, проте, військову кар’єру. 1918 року був військовим аташе в Петрограді; 1921-го відвідав радянську Росію в складі місії Ф. Нансена. Був двічі одружений, обидва рази — на росіянках (Олександрі Вороніній та Марії Пасечниковій), проте більшовицький уряд ненавидів. У 30-ті роки — впливовий політик. Міністр оборони Норвегії у 1931—1933 рр. На початку 30-х років стає ворогом ліберальної парламентської демократії, захоплюється ідеями Муссоліні, а невдовзі — Гітлером. Підтримував останнього як яскравого виразника «германського нордичного світу, борця проти західної плутократії та більшовизму».
1933 року створив партію нацистського типу «Національне єднання», оголосив себе її «фьорером». 1939 року партія налічувала близько 50 тис. членів (з тримільйонного населення країни). Після окупації Норвегії Гітлером у квітні 1940 р. нацистський вождь зробив його «прем’єром» маріонеткового «національного уряду». Партія Квіслінга стала єдиною дозволеною в країні; було створено концтабори для політв’язнів — бійців руху Опору та євреїв (небачена в країні річ!). «Національне єднання» Квіслінга волелюбні норвежці зневажали; якщо членів партії впізнавали в автобусі, то вважалось, що кожен пристойний громадянин має вийти звідти геть. Вживався вислів: «Норвегія — для норвежців; а Квіслінг хай забирається під три чорти!»
Був заарештований 9 травня 1945 року, після звільнення країни, разом із усім своїм «урядом». На суді заявив, що вважає себе «мучеником за велику Норвегію».У відповідь йому вказали на 25 тисяч страчених його «урядом» патріотів та 60 тисяч громадян Норвегії — євреїв, що були вивезені ним у Німеччину до концтаборів. Розстріляний за вироком суду 24 жовтня 1945 року.
3. Освальд Мослі (1896 — 1980). Аристократ, баронет, учасник Першої світової війни, був поранений. Депутат британського парламенту (1920—1924, 1928— 1932 рр.). Був добре знайомий з королем Георгом V. Активний діяч Консервативної, згодом — Лейбористської партії, 1932 року залишив її та створив власну партію — Британську спілку фашистів. Проповідував «спільні цінності» Британії та режиму Гітлера: необхідність «сильної руки», диктатури, міцної держави, єдності англійців та німців як основи «нового устрою» в Європі. 1936 року одружився в Берліні з Діаною Гіннес (прихильницею Гітлера), на весіллі був присутній сам фюрер.
Із початком Другої світової війни наполегливо вимагав негайно припинити її та укласти «конструктивний мир» із Берліном. Уряд Черчілля, що прийшов до влади в травні 1940 року, визнав, нарешті, Мослі німецьким агентом. У червні 1940 р. він (разом із усією верхівкою Британської спілки фашистів) був заарештований; провів 3,5 року у в’язницях Брікстона та Холловей. Звільнений у листопаді 1943 року «за станом здоров’я». Обіцяв відійти від політики, проте 1948 року створив ще одну, вкрай праву, Юніоністську партію, згодом — Національну партію Європи. Автор обширних мемуарів. Помер у Лондоні.
***
Декілька стислих зауважень. Усіх цих діячів (як бачимо, з різною мірою суворості) було покарано; до речі, й Мослі, й Квіслінг, і Петен належали до «правого» спектру політиків, проте націонал-патріотичні переконання не завадили їм служити Гітлеру. Якщо Путін «есть Гитлер сегодня» (не будемо ховати голову в пісок), то зараз серед нашого істеблішменту (і лівого, і правого, і взагалі без поглядів) є, поза сумнівом, гідні «спадкоємці» тих трьох діячів (аж ніяк на час початку війни не маргінальних!), про яких ми коротко розповіли. Висновок? Формальна приналежність до «еліти» може чудово поєднуватись (особливо в момент агресії) із вчинками, які є державною зрадою. Отже, щоб перемогти путінського нападника, треба убезпечити тили від квіслінгів!
