Російський журналіст Сергій Доренко, який не так давно закликав готуватися до війни з Україною, після поїздки до Києва 2004 року сказав про Майдан: «Атмосфера інша, енергетика, все інше. Почуття надії, очі світлі, у всіх доброта. Дивні люди, звичайно. Вони якісь там всі дуже добрі. Ніби гойдалка пішла від підлості й цинізму влади до абсолютної моральності народу».
А ось його реакція на звинувачення в тому, що Майдан був платним:
«Кожна людина наповнена якимись шаблонами, такі в неї в голові з віком виникають спеціальні кластери. І кожну подію вона оцінює точно згідно зі своєю матрицею, що у неї в мізках. От якщо найманий покидьок, абсолютно проституйований, зустрічається з чимось незнайомим йому, перше запитання: скільки отут заплатили. Ви знаєте, спробуйте, може, посидіти в медитації, якось очиститися, звернути увагу, що не всі такі ж покидьки, як ви».
Останніми роками, я чув від багатьох людей, політологів і політиків, що ніякого Майдану не буде, тим більше за абстрактну Європу, що таке буває раз на тисячоліття і т. д. «Ви не знаєте України», казав я їм.
«Я впевнений, що в результаті зриву підписання Майдан відбутися може. Через те, що влада продемонструє нездатність відповідати на життєві потреби суспільства. Влада може бути якою завгодно, але якщо вона не виконує базової функції — захищати країну від зовнішніх ворогів, — її життя дуже недовге. Це означатиме, що влада ні на що не здатна», — це я казав в ефірі за кілька днів до Майдану, хоч і сам був приємно здивований його масштабами.
А ось що я писав ще в останній рік правління попереднього президента: «Називати абсолютну більшість українських політиків цілковито безвідповідальними — це ще дуже ніжно. Усе це коштує значно більше за мільйон Бендера. І за дискредитацію цього усім причетним рано чи пізно доведеться заплатити за рахунками. Майдан, який мріяли поховати дехто в Україні і багато хто за кордоном, в Україні матиме шанс. Напевно, у нас така доля — шукати свою гідну владу. Можливо, це і є демократія по-українськи. Наша країна процвітала в ті періоди, коли таку владу вдавалося знайти. Саме тому Майдан можливий стільки разів, скільки буде треба. Нещодавно Віктор Янукович заявив, що опозиція виведе на вулицю людей. Це відверто смішно. Бо першим знову постраждає Янукович і той, хто за ним стоїть. Можливо, тому один із депутатів Партії регіонів зізнався, що останнім часом ночами «дуже погано спить» — йому сниться Майдан. Якщо найближчим часом політики не почнуть працювати на країну (причому ілюзій тут мати не варто), українцям залишиться просто призначити час. А місце ми знаємо».
І от ми знову на цьому місці.
Як пише російське видання «Росбалт», «недільний Майдан знову висвітлив у киянах те, що є предметом заздрості багатьох москвичів: люди в цьому місті вільніші. У них немає пасивного фаталізму. Вони раді одне одному. І поводяться як громадяни країни, а не як піддані всесильного царя. У мене друг живе в центрі Києва. У його двір осіб 40 маніфестантів прийшли, сіли відпочити. А сусіди, жителі багатого престижного району, царського дому на Льва Толстого, їм їжу готують. Поставили стіл у дворі і виносять їжу. Самі маніфестанти — веселі. Для тих, що пам’ятають Майдан-2004, це хрестоматійний приклад, тоді було те ж саме. Уявити таке в Мінську або в Москві просто неможливо».
Сьогодні, здається, уже до всієї країни і всього світу дійшло, що слова влади не означають рівно нічого і є, по суті, спамом. Там, де може (в Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві), влада з судами, репресіями або побиттям розганяє майдани. Там, де не може, поки що робить вигляд, що вона добра. Владі не потрібна Європа, їм потрібна легалізація у Європі. А Європу у себе на віллах вони вже давно збудували.
Тим часом у Конституції час відшукати дві головні статті: Стаття 17. «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу». Стаття 65. «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України».
Це саме наш обов’язок як громадян України — захистити Україну від іноземних агентів, холуїв та попихачів.
Російський журналіст Доренко з Києва 2004 року поїхав з відчуттям, «що, по-перше, профукають революцію, по-друге, хто ці люди, що осідлали цей чистий, світлий, дивний, винятковий народ?»
Зараз таке питання знову на часі.
Приміром, дехто з «організаторів» Євромайдану запропонував розпустити Майдан у разі непідписання Януковичем Угоди про асоціацію, проте підписання якогось «меморандуму» з обіцянкою укласти її колись у майбутньому.
Але якщо розпустити Майдан, його дуже важко буде зібрати знову.
Тож план має бути реалістичним, мирним, але наступальним:
1) варто оголосити на мітингу 29-го масовий запис у великі групи (без прізвищ), які чергуватимуть по черзі на Майдані. Ймовірно, ці групи будуть досить масові, можливо, по кілька тисяч осіб. Це дозволить тримати акцію постійною і довгостроковою. Тоді намети будуть просто не потрібні;
2) головне питання — розселити приїжджих, записати у групи киян і встановити графік чергування. Люди покажуть, чи можуть вони бути достатньо дисципліновані;
3) доцільно не сперечатися з владою навколо наметів, які є всього лише наметами, а втримати інформаційні точки, які мають бути як на Майдані, так і виникати будь-де в Києві і країні;
4) крім того, слід продовжити регулярні мітинги на десятки тисяч. І приймати «вахтами» людей із різних регіонів, аби вони набиралися «духу опору».
Загалом це означатиме нарощення мирного, але рішучого політичного тиску. А пропозиція розпустити Майдан є провокацією з метою, щоб його більше ніколи не збирати.
Кажуть, у владі є мастаки в організації пунктів про розпуск Майдану. А потім у когось з’являються гроші на «громадську діяльність» і похід в депутати.
Але то нічого. Завжди серед безлічі чесних людей були і будуть провокатори, а інакше з ними боротися неможливо.
