Ви коли-небудь бачили, як люди поводять себе у храмі? З яким смиренням та спокоєм ідуть до причастя у церкві? Виважені та поступові, чемно тримають чергу, завбачливо пояснюють дітям, як потрібно себе поводити. У цей момент, я переконана, більшість із них роблять це добровільно, виконують свій християнський обов’язок із відповідальністю. А що якби українці так само чинили у черзі в банку чи у великому заторі на дорозі? Що якби знали про відповідальність за свою роботу, сім’ю та часом країну?
Основою усіх цих речей є цінності, а формувати їх в українському суспільстві може національна церква, над створенням якої нам треба ще плідно працювати. Це має бути новий, якісно інший рівень організації православ’я в Україні, адже релігійна єдність — це один з елементів державотворення.
У цьому контексті пригадуються позиції В’ячеслава Липинського, історика та політичного діяча ХХ ст., який відзначав великий вплив релігії на вирішення багатьох державних завдань. «Не входячи в саму суть релігії — в її науку і її правду — я визнаю, що в громадському, політичному житті релігія — це добро, яке треба всіма силами берегти кожному, хто хоче організованість, єдність та силу своєї громади (своєї нації і держави) установити і збільшувати», — писав Липинський.
Цим можна виправдати і закиди, що отримання Томосу — процес політичний. Але у цей же час постає питання: що ми розуміємо під поняттям «політика»? Це ж не лише окремі обличчя та їхні «темні» справи, а й процеси, які часом мають фундаментальне значення. Створення помісної автокефальної церкви — це політичне рішення, елемент творення нації, тому варто більше звернути увагу на внутрішню потребу цього явища.
«Церква теж потребує громадянського суспільства, бо складається з громад», — написав на своїй сторінці в соцмережі священнослужитель і громадський діяч Георгій Коваленко. Однак церква не лише потребує, а й має формувати ці громадянські спільноти. Християнська мораль, яку поширює церква, лягає в основу життєвих принципів вірянина, формує цінності. Відповідальність, справедливість, верховенство права, влада як служіння — про все це можна говорити в релігійному контексті. Церква повинна стати суспільним інститутом, генератором просвітницьких та освітніх ініціатив, зрештою, платформою для дискусій та вирішення суспільних питань.
На нас чекає велике випробування — 15 грудня відбудеться об’єднавчий Собор. Є надія, що святкувати Різдво православні будуть у єдиній церкві. Лиш одного треба боятися: щоб на двох українців знову не було три гетьмани. Українському духовенству варто пам’ятати про те, що вони служать «для», а не отримують владу «над». Бо слово «гріх» зі староєврейської перекладається як недосягнення мети, невлучання в ціль. Тому нам головне не згрішити у вирішальний момент. Бог прощає, та чи пробачить нам це історія?
