Чи варто приймати росіян до Київської Русі? Так сьогодні стоїть питання, збуджене від близькості пухнастих тіл воюючих народів. Для твердих тіл відповідь зрозуміла: спочатку треба відстояти своє, а вже потім розмірковувати, кого пускати на територію свободи. Але давня слабкість кудись лізти поперед батька чи захоплювати Кубань, сидячи в Києві в облозі (1918 рік), дає простір фантазіям. Ні. Мріяти треба, але конструктивно. Не так легко перемогти небезпечного циклопа, який триста років тримав нас у підвалі Мордору. Тому поговоримо про наші діалоги з кращими представниками народу-агресора. Тими, які щиро бажають скинути путінський режим, скориставшись готовністю українців померти, аби це стало можливим. Цитую один із скайпівських діалогів московського походження:
– У Херсоні беззбройні люди вийшли проти окупантів.
- Але ж у них не стріляли, значить діють за планом.
- Так, зате у Харкові б'ють по містах.
- Це говорить про те, що картина не однакова.
У залишену Кремлем щілину YouTube зараз протиснулося безліч російських стримів про війну. У більшості з них переважає інтерес до свого економічного горя. Але є й гуманісти, які жаліють своїх (за обов'язком співвітчизників) та чужих (за законом публіцистичного жанру) солдатів. У цих стримах є інтерес до наших зірок інформаційної війни, які докладно розповідають росіянам про допущені помилки у битвах із нами і що армії РФ належить зробити з тактикою, зв'язком, бойовою охороною своїх порядків тощо, щоб їхні задуми увінчалися успіхом, щоб знали, як уникати байрактарів, рухатися дорогами та полями, взаємодіяти з тилами… (Сподіваюся, ці спікери дезінформують, а не інформують).
Стрими не показують свідчень агресії та злочинів (фото та відео). Це цікаві розмови про плани, маневри та прорахунки верхів. Душу росіян вони гріють подробицями розгрому кадировців, які для тамтешньої аудиторії є всеросійським форс-мажором. Наших допитливих ютубоглядачів вони приваблюють компліментами про мужність і відомостями про настрої в запорєбрику. Ось, мабуть, і вся їхня користь.
Сьогодні не варто відволікатися на теми наших подальших стосунків із росіянами. Є набагато важливіше завдання – видворення агресорів із країни, незалежно від їхньої етнічної приналежності. Для Київської Русі цілком достатньо одного Києва, матері українських міст, оточених ровами ненависті, в яких загине зібрана Москвою різношерста орда.
