«Генерал – офіцеру, офіцер – солдату, солдат – бушлату. А бушлат, як висів, так і висить. Була така приказка у радянській армії. У тоталітарних системах все влаштовано за принципом затухання команди, що надходить згори донизу. І навпаки, якщо інформація рухається знизу нагору, вона прикрашається і прикрашається в міру проходження інстанцій.
Подумки Путін переходить Альпи, щоб допомогти військам генеральши Ле Пен, яку розбили у Парижі. Насправді ж генштаб РФ розробляє план проникнення до Придністров'я кількох десятків бугаїв, щоб ті вигнали з казарм воїнів-контрабандистів, які не бажають перетинати кордон з Україною без ящика підробленого «Camel» за спиною.
Путін наказує наступати скрізь, де тільки можна. Генштаб розуміє, що не можна. Дворніков залізною мітлою вимітає війська з окопів. Офіцери вимітаються, але не здаються ні Дворнікову, ні ЗСУ. Чекають, спускаючи команди солдатам. А ті не мають стимулу воювати. У напрямі головних ударів немає цілих унітазів та іншої привабливої техніки. Чого туди лізти?
З цих настроїв та міркувань складається характер війни. Основна мета – дистанційне заподіяння максимальної шкоди та створення стратегічних симулякрів для Кремля. Що забезпечує консенсус солдатів з бушлатами, збереження зірок генералів та щоденні примірки суворівських мундирів у майстернях пошиву в бункері.
Ситуація воєнної стагнації могла б тривати довго. Але сакральність не дає. Вона і «скрєп», і забобон виняткового значення. Російська армія неспроможна перемагати по буднях. Після великодніх обстрілів наказано дати привід для веселощів нації 9 травня. 20000 убитих та 50000 калік не змогли передати команду бушлатам, тому мають скритно забезпечити урочисте проходження безсмертного полку.
