Сьогодні, коли на фронті військового протистояння на Донбасі панує відносне затишшя під гаслом перемир’я, нехай і постійно порушуваного, головні зусилля Кремля у боротьбі проти України змістилися на економічний, дипломатичний і пропагандистський фронти. Відносні успіхи тут очевидні, хоча цілковита перемога навряд чи досяжна. Найбільш вражаюче досягнення Росії тут — це результат французьких ультраправих на регіональних виборах у Франції. У першому турі партія Марін Ле Пен отримала помітний приріст голосів.
Щоправда, тут головна заслуга, звісно, не Russia Today, а «Ісламської держави», що влаштувала масштабний теракт у Парижі. Тепер проти Національного фронту мобілізуються всі сили традиційних французьких партій, і можна сподіватися, що на парламентських і президентських виборах ультраправі перемогу не здобудуть. Проте, такий розвиток подій значно підвищує шанси на перемогу на президентських виборах 2017 року лідера традиційних правих Ніколя Саркозі. Уже зараз соціалісти були вимушені відкликати своїх кандидатів перед другим туром регіональних виборів там, де сильними є кандидати правих, щоб не допустити перемоги Національного фронту. А от прибічники Саркозі подібного жесту не зробили, що потенційно укріплює їхні позиції як у другому турі регіональних, так і на грядущих парламентських і президентських виборах. І Кремль це цілковито влаштовує. Ніколя Саркозі, звісно, не Марін Ле Пен у частині антиімігрантської риторики й панегіриків Путіну, але в українському конфлікті займає цілком мюнхенську позицію, заявляючи про готовність досягти угоди з Путіним за рахунок України. Та й у Сирії він ратує за коаліцію з Росією.
Взагалі, з російського боку у Франції проглядається деяка багатоходівка. Публічна демонстрація симпатій і підтримка Національного фронту мають на практиці прокласти шлях для повернення до влади Саркозі з його Союзом за народний рух. Російська пропаганда й демократія прагнуть збудити і в Європі, і в Америці ті сили, які руйнують нинішній світопорядок. Пропагандисти з Russia Today і з проплачених з Москви європейських ЗМІ (у Америці позиції кремлівських пропагандистів і ступінь їхнього впливу на політичне життя не настільки сильні) прагнуть переконати європейців, що все зло в Європі — від незліченних мігрантів і сексуальних меншин, що від тих і інших треба відгороджуватися високими стінами і що взагалі краще жити у своїх національних квартирах, а залагоджувати міжнародні проблеми довірити «правильному хлопцю» й справжньому мачо з Росії, який дасть сто очок фори і європейським, і американським політикам, які давно вже стали імпотентами і ні на які рішучі дії не здатні.
При цьому Москва не орієнтується, всупереч поширеній думці, на якусь одну політичну силу й зовсім не обмежується маргіналами з крайній правих і крайніх лівих. От в Італії впливових ультраправих і ультралівих поки що немає, і Кремль успішно працює з нинішнім лівоцентристським урядом, завдяки якому, зокрема, вдалося не допустити автоматичного продовження антиросійських санкцій. А в резерві є ще полк у засідці — праві на чолі зі старим другом Сільвіо Берлусконі. У Греції ж ставка робиться на ультралівих, які зараз при владі, але в запасі є й ультраправі. А в Німеччині Кремль прагне дружити не лише з ультралівими й ультраправими, а й з молодшими партнерами по правлячій коаліції — соціал-демократами, які щодо путінської Росії налаштовані набагато миролюбніше, ніж канцлер Ангела Меркель.
Російська пропаганда й дипломатія самі не винаходять нових трендів, але добре використовують ті, що вже існують у європейському суспільстві й здатні ще більше дестабілізувати обстановку у світі. Кремлівських пропагандистів не бентежить, що тези про іммігрантів, що несуть зло, і про недопустимість європейського й американського втручання в близькосхідні справи перебувають у непримиренному протиріччі. Адже потік мігрантів можна зупинити, лише розгромивши «Ісламську державу». Але зробити це можна лише за допомогою широкомасштабної й тривалої європейсько-американської військової інтервенції в Сирії й Іраку, до якої уряди поки не готові. Але пропаганда грає не на логіці, а на відчуттях — ксенофобії й страусиній психології обивателів.
У США, до речі, Москва, як здається, проводить приблизно таку ж багатоходівку, як і у Франції. Приховано підтримуючи Дональда Трампа, який ідеально дестабілізує американську політичну систему, у Кремлі усвідомлюють, що шанси на перемогу у нього примарні. Зате розкол, який клоун-ксенофоб Трамп вносить до лав республіканців, значно підвищує шанси на перемогу Гіларі Клінтон, яка Кремль більш-менш влаштовує. Але поки що російська стратегія щодо Заходу не приносить відчутних результатів у вигляді скасування санкцій і легалізації російської анексії Криму й окупації Донбасу. Путін відчуває, що час, відпущений йому історією, спливає, оскільки швидке падіння цін на нафту триває й кінця йому не видно. 2016 рік — це останній рік, коли Росія ще може дозволити собі агресивну поведінку. Потім валютні кредити закінчаться, і в обмін на західні кредити доведеться йти на політичні поступки.
Борис СОКОЛОВ, публіцист, Москва
