Останнім часом лунає багато розмов про створення так званої партії мерів. Які перспективи такої політсили, власне, що це – опозиційний політпроєкт із відстоюванням інтересів регіонів та місцевого самоврядування чи проєкт з утримання влади місцевих еліт (а, може, щось третє)? Хто туди може увійти? Чи зможуть вони об’єднатися? Адже у мерів є багато розбіжностей не тільки політичних, а й світоглядних, ідеологічних. От що, приміром, спільного у Кернеса із Садовим або Труханова із Кличком, окрім того, що усі вони – очільники міст? Зрештою, якщо політсила таки створиться, то наскільки вона буде успішною?
Партія "УДАР" була створена напередодні місцевих виборів у 2010 році, партія "Самопоміч" – теж створювалася під місцеві вибори у Львові, "УКРОП" – у Дніпрі, а "Стратегія" – під місцеві вибори у Вінниці. Всі ці партії мали амбіції на вплив на національному рівні, всі робили спроби походу у велику політику, і всі, зрештою, зазнали фіаско і маргіналізувались. Сьогодні це знову партії регіонального рівня.
Чи заважає їм хоч щось об'єднатись? Суттєвих ідеологічних розбіжностей вони не мають, так само, як і чіткої ідеології, однак мотивація для такого об'єднання теж відсутня. Раніше йшла мова про те, що зе-влада створить штучні законодавчі перепони для регіональних проєктів, однак після того, як між регіональними елітами почалися об'єднавчі процеси, "Слуги" відмовилися від цієї ідеї. Тож тепер і потреби в глобальному об'єднанні "Кличка з Трухановим та Садового з Кернесом" немає жодної. Ба більше, електорально таке об'єднання не буде вигідним жодній зі сторін, бо у них дуже різні виборці, які очікують від своїх мерів різних заяв та різних дій. Якщо виборець Львова буде не задоволений діями чи заявами Кернеса, а виборець Харкова – діями чи заявами Садового – це негативно відобразиться на рейтингах спільної партії в обох містах. Тому такого об'єднання чекати не варто.
А от об'єднання мерів (нинішніх і колишніх) з більш-менш схожими поглядами, тобто Кличка, Садового, Філатова і Гройсмана (Кернес із Трухановим, нагадаю, об'єднувались ще на попередніх парламентських виборах), може стати заявкою на майбутні парламентські і президентські вибори і створити відчутну конкуренцію "Слугам", особливо з огляду на високу ймовірність того, що президента і Верховну Раду доведеться обирати достроково.
Якщо говорити про місцеві партії, то на місцевих виборах завжди варто очікувати електорального різноманіття. Звісно, в більшість місцевих рад потраплять нинішні парламентські партії, проте їх співвідношення буде всюди різним, і у більшості рад традиційно опиняться маленькі "партії-франшизи" на кшталт "Рідного міста" чи "Нашого краю". Ще різноманітнішими будуть формати провладних коаліцій, адже непримиренні опоненти у Верховній Раді можуть опинитися затятими друзями на регіональному чи, тим паче, місцевому рівнях.
