Раніше як було: вони йшли туди, де їх чекають. Спочатку пропаганда, агенти, свої активісти, свої мусора і гебня, культивування наративів. А потім танки їдуть під триколорами і якась маса гукає путіна.
Цього разу все інакше. Херсон, Нова Каховка, Каховка, Генічеськ (!), Бердянськ, Мелітополь, Маріуполь, Харків, Миколаїв та інші міста і селища ясно сказали окупантам: ідіть геть! Це – Україна.
І тут я не знаю: чи вони правда такі ї…ни, чи розраховують на переляк 40 мільйонів, чи просто закидати м’ясом хочуть. Але зрозуміло одне: вони нас абсолютно не знають.
Про звитяги українців писатимуть у книжках і зніматимуть героїчні фільми, складатимуть пісні і легенди. Це популярна думка, але очевидно, що для нас це екзистенційна війна. І тому ми її виграємо.
А от русня завжди все крала і віджимала. Від території до історії. І коли живі ті, у кого ти вкрав, ти не можеш стати супердержавою. Бо є Київ, а в ньому – Софія, є Чернігів, Коростень, Хотин, Володимир та інші свідки тих крадіжок і злочинів. Тому вони хочуть знищити нас повністю. Чи буде так?
Ні. Буде так: русня вже приречена століттями жити в ганьбі. Кожен росіянин сприйматиметься мільйонами людей по всій планеті, як кончений уй…к, дурак, здатен просто так убивати мирних людей, красти, нищити. КОЖЕН. Хоча ми з вами знаємо, що так було завжди.
В ці дні мені бракує слів, щоб висловити захоплення людьми, які виходять з українськими прапорами. Ви справжні герої. Як і в 2014 році, ви дуже сильно надихаєте армію боронити нашу державу.
Тоді військові, які приїхали на кордон із Кримом в обідраній робі (то важко назвати формою), казали мені: тепер ми розуміємо, за що воюємо. Волонтери і просто люди з сіл принесли їм все. Так і має бути. Бо ми одна велика родина, одна нація, яка живе на ось цій одній землі. І житиме далі.
