Ірина Влах отримала впевнену перемогу на виборах глави Гагаузької автономії у складі Молдови і стала першою жінкою на цьому високому посту. Вона зняла всі питання про переможця вже в першому турі, залишивши далеко позаду своїх конкурентів. Ірина Влах набрала — 51,11 % голосів виборців, а її найближчий конкурент Микола Дудогло — 19,05 %.
Коли на сторінці Ірини Влах в соціальній мережі Facebook з’явився слоган «Бути разом із Росією в наших силах», то стало зрозуміло, що поїздка до Москви, де вона зустрічалася з головою Держдуми Росії Сергієм Наришкіним, а пізніше і з головою Ради Федерації РФ Валентиною Матвієнко, їй вдалася і вона заручилася підтримкою Кремля. Концерт групи «Любе» в Чадир-Лунзі (друге місто за величиною в автономії) за день до голосування теж не був випадковим. Ніколай Расторгуєв заспівав свої хіти, зокрема й пісню «Прорвёмся».
Так куди прориватиметься сама Гагаузія з новим лідером? Чи варто квапитися оголошувати Ірину Влах маріонеткою Кремля? Чи зможе Комрат (столиця автономії) перезавантажити свої непрості взаємини з Кишиневом?
Мабуть, робити якісь ствердні висновки ще рано. Ще не зупинився агітаційний поїзд, не стихла передвиборна риторика, не розсіявся туман обіцянок.
Гагаузька автономія у складі Молдови це не штучне Придністров’я і не фейкова Новоросія. У статусі невизнаної республіки Гагаузія пробула зовсім недовго (1990-1994 рр.). У грудні 1994 року парламент Молдови ухвалив Закон «Про особливий правовий статусі Гагаузії (Гагауз Ері)», що наділив регіон з компактним мешканням гагаузів на півдні Молдови правами автономії, а 1999 року, після проведення адміністративної реформи, АТО Гагаузія остаточно закріплено в Конституції Молдови.
Москва зробила знаряддями впливу на нові незалежні держави не лише невизнані та самопроголошені території, але й реально існуючі автономії, національні рухи. При Путині невизнані республіки й автономії стали інструментом політики, спрямованої на реставрацію радянської імперії шляхом залучення пострадянських держав до Митного і Євразійського союзів.
На тлі активності Росії в Гагаузькій автономії впадає в очі неувага України до цього регіону. «Україна повинна активізувати співпрацю з автономним територіальним утворенням на півдні Молдови — Гагаузією. Сьогодні це стратегічно важливе питання, яке треба розв’язувати на користь українських інтересів», — заявив днями депутат Одеської обласної ради з гагаузьким корінням Юрій Дімчогло.
«Без особливої уваги як з боку української влади, так і з боку ЗМІ залишився сам передвиборний процес в сусідній нам Гагаузії. До речі, з 70 міжнародних спостерігачів на виборах башкана лише один був представником України. А тим часом в Україні проживає більше тридцяти тисяч гагаузів», — продовжує Дімчогло.
Слід додати, що українські гагаузи проживають в суміжних районах з молдавськими гагаузами, яких розділяє лише українсько-молдавський державний кордон і які до цього часу зберігають досить тісні зв’язки. А враховуючи активну присутність інтересів Кремля в Гагаузії, що відкрито показали останні вибори, це безпосередньо стосується стабільності не лише в Молдові, а і в самій Україні.
Сьогодні не можна втратити можливість побудувати нормальні взаємини з новим главою Гагаузії. При цьому треба враховувати ту обставину, що будь-яка людина, вибрана на пост голови автономії, вимушена зважати на ті реалії, які формують у свідомості гагаузького виборця російські ЗМІ, домінуючі в регіоні і створюючи серед виборців Гагаузії стереотип, якому повинен відповідати кандидат на посаду башкана. Зміцнення торгово-економічних зв’язків, участь у спільних проектах створять додаткові можливості як для України, так і для Гагаузької автономії, в цілому Молдови і стануть заставою стабільності в цьому регіоні.
Михайло Формузал (попередник Ірини Влах) зробив усе можливе для того, щоб за останній рік стосунки Кишинева і Комрата стали критичними. Спочатку він досить успішно прагнув залучати в регіон турецькі й європейські інвестиції. Але до закінчення перебування на посту глави автономії створилося враження, що останнім часом він діяв лише за московською методичкою. Формузал продавив у регіоні референдум-опитування, який мав нікчемний юридичний характер, але на якому жителі автономії висловилися за вступ до путінського Митного союзу. Завершення каденції Формузала на посаді башкана запам’яталося чисельними скандалами й інтригами. Останні два роки ним дуже мало було зроблено для автономії, для гагаузької мови, для лобіювання інтересів автономії в уряді Молдови, до складу якого башкан входить автоматично.
Увесь свій запал Формузал розтрачував на розгойдування гагаузького човна, відкрито беручи участь в геополітичних розкладах Кремля. Враховуючи, що в Молдові немає організації «Правий сектор», населенню автономного утворення розповідали про жахи європейської інтеграції, де жителів Гагаузії чоловічої статі переженять між собою, а решту віддадуть в румунське рабство.
Ірині Влах доведеться заново вибудовувати стосунки не лише з Кишиневом, але й усередині самої Гагаузії. Народне зібрання Гагаузії (законодавчий орган) володіє низкою важливих повноважень і може обмежити владу глави автономії. Від здатності Влах порозумітися з Народним зібранням і Кишиневом залежить її успішна робота на високій посаді.
Без економічних перетворень, руху у бік реальної автономії, можливостей фінансувати національні проекти політичне майбутнє нового башкана однієї миті може стати туманним.
Пані Влах, безперечно, збереже проросійську риторику, продовжить марші з георгіївськими прапорами і стрічками, помпезно відзначатиме травневі свята, але без виразної економічної і соціальної політики хороводи з прапорами і символікою чужої країни можуть жителям автономії просто набриднути.
В України є свій гіркий досвід, коли російські телевізійні пропагандисти кисельови і соловйови цілодобово вивергають фонтани абсурду і брехні так, що Україні довелося повертати лояльність власних громадян.
Треба розуміти, що і гагаузька автономія попала в жорна кремлівської пропаганди, яка намагається наповнити життя гагаузів чужими сенсами і смаком чужих перемог, граючи на ностальгії жителів автономії про радянські часи.
Обійми «русского мира» завжди закінчуються однаково. Олег Газманов, який теж колесив автономією під час передвиборчої кампанії, і Ніколай Расторгуєв проспівають гагаузам пісні зі свого смутного репертуару, Ніколай Валуєв дасть уроки боксу спортсменам Гагаузії, Сергій Наришкін і Валентина Матвієнко сфотографуються з майбутнім башканом... Ну а коли Росії стає надто багато, то тут можуть з’явитися пани на кшталт гіркіна-стрєлкова, тоді вже може не вистачити місця самим гагаузам.
А таке посилання автономії і всій Молдові фактично вже зробив пан Рогозін, заступник голови уряду Росії. Після виборів у Гагаузії він відкрито заявив: «Ці вибори мали для нас велике значення з точки зору зміцнення позицій Росії в Молдові». А ми додамо: і для недопущення євроінтеграції Молдови. Пригадаймо показовий епізод, на який тоді мало хто звернув увагу, коли Дмитро Рогозін у розпал Євромайдану в грудні 2013-го приїжджає до України і їде... «інспектувати» підприємства ОПК на сході України. Що сталося далі — всі прекрасно знають. Явна активізація Рогозіна в цьому регіоні (з 2012 р. він також є спеціальним представником Президента РФ щодо Придністров’я) неспроста. Україні і Молдові треба бути напоготові. А краще — діяти.
