Трагічні події, які сьогодні відбуваються в Україні з вини рашистів, повинні були протверезити залишки найбільш впертих симпатиків цього величезного утворення, незалежно від їхнього географічного перебування. Особливо в Україні та Молдові – країнах, політичні траєкторії та проблеми яких після розвалу радянської імперії приблизно однакові. Але сьогоднішній піст я хотів би присвятити не, власне, українцям та молдаванам, а своїм етнічним сородичам, які проживають у цих двох країнах. Гагаузам. Раніше я вже неодноразово писав про особливості цього нечисленного народу. Сьогодні важливо повторити та доповнити деякі речі, щоб оцінити їхнє ставлення до війни.
Я почав з того, що дана трагедія повинна була протверезити уми, що застрягли в минулому, але як показали ці 40 днів війни, не кажучи про всі попередні багаторічні події, хронічну хворобу не так просто вилікувати. А у частини, мабуть, і не можна. Я знаю, що у багатьох в Україні та Молдові закріпилася думка про проросійськість гагаузів. Це так, бо про це свідчать події та настрої самих гагаузів. Але ж далеко не всіх. Давайте з’ясовувати.
Насамперед, нагадаю, що є українські (30-35 тис.) та молдавські (близько 130 тис.) гагаузи. Різниці між ними суттєвої немає, але історичний поділ по кордону у радянський період, а головне проживання останніх 30 років у різних незалежних державах, звичайно ж, наклало свій відбиток. Сьогодні немає якогось спеціального соціологічного дослідження, яке чітко передавало б настрої гагаузів у двох країнах по відношенню до війни. Є окремі опитування, проведені на загальнонаціональному рівні в Україні та Молдові, а також різні попередні вимірювання, дослідження, голосування на виборах, що свідчать про температуру в етнічній групі. Плюс, звичайно, існує живе спілкування.
Так от, за моєю оцінкою та відчуттями, в Україні, незважаючи на весь жах війни і те, що самі гагаузи в лавах ЗСУ та інших силових структурах також воюють проти російської армії, не менше половини з усієї етнічної групи навряд чи чітко скаже – так, у цьому винна росія. У Молдові, де немає війни, і де гагаузи мають свою автономію, з цим, як ви розумієте, взагалі катастрофа. Складно назвати якісь цифри, але, гадаю, там не набереться і двадцяти відсотків (напевно, я оптиміст), які дали б ствердну відповідь.
Я в жодному разі зараз не хочу розвивати якусь ворожнечу, особливо в Україні, де більшість населення об'єктивно відчуває ненависть до бидло-завойовників, тим більше після їхніх злочинів. Я це пишу заради всіх нас для кращого розуміння причин та можливого виходу із ситуації. В чому проблема?
Перша – історично-ментальна. Звідки у гагаузів любов до росії? Серед народа встановилася думка, що саме російська імперія свого часу запросила на поселення в Південну Бессарабію (XVIII-XIX ст.), яку вона захопила в результаті численних російсько-турецьких війн, православних християн з території Болгарії, де на узбережжі Чорного моря більшою мірою проживали гагаузи. Паралельно Росія виселила з території Буджака мусульманське населення ногайських татар. Задунайські переселенці (а це і гагаузи, і болгари, і навіть албанці) отримали в перші роки від Москви певні свободи (звільнення від податків, військової служби…). Далі ще більший відбиток на ментальність гагаузів залишила радянська влада, загнавши всіх у колгоспи та влаштувавши голодомор у 1946-47 роках. (До цього Бессарабія була у складі Румунії, що врятувало регіон від голодомору 1932-33 рр.). Все це в комплексі мало колосальний вплив: з одного боку, гагаузи зберегли самобутність, традиції, мову (сьогодні, до речі, з цим уже проблеми), а з іншого – часто вони без пам'яті віддані росії. До речі, це стосується і інших етнічних груп Буджака.
Друга – інформаційна. Мабуть, це навіть більша проблема, оскільки потурання та відсутність її вирішення на своїх територіях з боку України та Молдови всі ці 30 років дозволяє рфії тримати у своєму штучному ментальному просторі тисячі наших громадян, включно з гагаузами. Людям роками вливають у вуха пропаганду, яка повністю позбавила їх критичного мислення. Надія на «совок», приховування своїх злочинів проти власного народу та сусідів, всіляка брехня про «розіп'ятих хлопчиків», «хунту», «бендерівців», «денацифікації» - лише частина загальної брехні. Мені складно сказати наскільки це можливо технічно, але Київ і Кишинів мусили зробити все, щоб не дати Москві отруювати мізки своїм громадянам. Не говорячи вже про необхідність власної інформаційної політики. Висновки мали зробити хоча б після 2014-го, після Криму та Донбасу. Та навіть сьогодні, коли рашисти знищують українські міста та вбивають тисячі людей, гагаузи в Україні та Молдові продовжують вживати російську інформаційну отруту. Як таке можливо?.. Скажете, люди можуть користуватися різними джерелами, благо технології дозволяють. Так, можуть, але результат ми однаково бачимо інший. Виходить, їм треба допомогти.
Третя – увага та політика України та Молдови до своїх регіонів. Особливо з компактним проживанням етнічних груп, які не належать до титульної нації. Потрібна була політика щодо поступової інтеграції корінних народів та національних меншин у простір України та Молдови. Річ у тім, що 1991-го гагаузи вперше у своїй історії опинилися у двох незалежних державах, де вони мали жити та адаптуватися абсолютно до нових умов. До цього гагаузи кілька століть жили в рамках російської імперії та радянського союзу, щоправда, були й окремі періоди румунського панування. Яке вони могли мати уявлення, наприклад, про Україну? Я вам наведу особистий простий приклад. На західній Україні, якою всіх лякали, що там мешкають «страшні бендерівці», я вперше побував лише на третьому курсі університету. І переконався, що там живуть абсолютно нормальні люди, які просто люблять свою країну, при цьому частина з них взагалі не знають хто такі гагаузи. Про яку внутрішню інтеграцію могло йтися, якщо громадяни просто не знали власну країну?.. Або інший приклад. Перед батьківським будинком моєї мами-болгарки в одному з сіл Буджака (я виріс в іншому, гагаузькому селі) на дорозі досі зберігся асфальт, покладений за радянських часів, а в інших місцях його просто немає. Вочевидь, що всі ці речі впливають на мозок людей. Сто разів чув – а що нам зробила Україна? Тобто в гуманітарному, соціально-економічному та політичному плані цим регіоном фактично ніхто не займався. Тож у гуманітарному та політичному напрямах там панувала росія, а у соціально-економічному, у тій же Гагаузії, почала активно займати своє місце Туреччина.
Я зараз не виправдовую тих, хто досі «не втямив», а намагаюся відповісти на запитання – чому? Немає простих відповідей на складні питання, які роками ніхто не вирішував. Навіть під час війни. Має бути зустрічний рух: «згори», якого було абсолютно недостатньо (я зараз не беруся оцінювати багато нюансів, властивих окремо Україні та Молдові), і «знизу», коли потрібні зусилля над собою.
Та й головне. Дорогі гагаузи, які мають іншу думку. Зараз у вас є шанс як ніколи вирватися з ментального минулого, тому що нічого не може бути гіршого, ніж війна з її диявольськими проявами. Перестаньте жити в паралельній реальності через ті три причини, про які я писав вище.
По-перше, історично ви зобов'язані, насамперед, лише перед собою, і лише завдяки собі ви збереглися. Росія запросила вас у Буджак не тому, що вона хотіла вас врятувати, а тому, що вона хотіла врятувати себе як імперію на нових територіях. Вас почали записувати гагаузами (як окремий народ) лише не менше ніж через сто років (наприкінці XIX століття) після прибуття до Південної Бессарабії. Ви просто були інструментом.
По-друге, ви залишаєтеся інструментом у руках російської пропаганди досі, коли прислухаєтеся до кожного їх слова. Бо ці слова не є правдою, та несуть ідеологію реального російського фашизму. Я вам про це говорю як журналіст із досвідом, як людина, яка досить довго живе в Києві і яка жодного разу не зіткнулася з утиском прав за національною ознакою. Мене не треба «денацифікувати», не треба бомбити місто (навіть зараз, коли я це пишу, звучить сирена), яке мене прийняло і яке дало мені можливість жити і розвиватися.
По-третє, Україні та Молдові як незалежним державам ще необхідно відбутися (не все буває швидко, це процес), тому вони не дали можливостей навіть самим собі (не створили необхідні умови громадянам), а отже не могли дати і вам. Але ви також є частиною своїх держав, і від вас також залежить його благополуччя. Потрібно навчитися будувати – ви живете у перехідний період. Особливо показовою тут є ситуація зі збереженням гагаузів як народу. Хто вам в Україні чи Молдові заважає розвиватись? Ніхто, умов достатньо. У РМ у вас своя автономія, суть якої – збереження та розвиток гагаузів як народу. Який результат? За багато років ви не відкрили жодної школи з гагаузькою мовою викладання, хоча ситуація з мовою серед дітей вже плачевна. При цьому ви виходите на акції протесту з метою захисту російської мови, якій нічого не загрожує. Хлопці, це називається манкуртство.
Я розумію, що мені складно буде достукатися до тих, хто цього не хоче. Але дивіться, яка ситуація. Хочете ви того чи ні, реальність змінюється. Тим, кому ви помилково вірите, планували захопити Київ за кілька днів, а всю українську державу за кілька тижнів. У них нічого не вийшло. Так, забув: у всьому винна Америка, і тільки завдяки їй Україна тримається. Так, у США, як у передової країни світу, своя геополітична гра, і вони допомагають Україні. Але повірте, якби українці не хотіли битися, якби вони не вважали себе окремим народом із глибокою історією і власною державою, жодна Америка нічого не зробила б. Тут люди виборюють своє існування, бо рашисти прийшли вбивати і знищувати. Там, де вони побували, все засіяно трупами, бо це геноцид. І українці сьогодні, а разом із ними і частина гагаузів, захищають своє право на життя, а також вони захищають і вас – ваше право бути нормальними людьми, ваше право розвиватись. Не думайте, що якщо прийде до вас росія, ви будете жити краще. Не буде цього (перевірено). Україна переможе, хоч і заплатить страшну ціну, то знайдіть собі місце у цій новій реальності вже зараз. Скористайтеся цим правом, вийдіть зі свого кокону, покажіть, що ви люди, які готові вирватися і йти вперед, а не дивитися назад.
Ви знаєте, я дуже сподіваюся, що колись я зможу сказати «ми» стосовно всіх гагаузів. А українцям я говорю – ми разом. І таких, як я, тисячі гагаузів. І буде більше!
