Те, що три російські мотострілкові дивізії зосереджені біля українських кордонів, давно вже не є секретом. Це — окрім угрупування, зосередженого в окупованому Криму, і угрупування, зосередженого в окупованій частині Донбасу. Чисельність останньої не підлягає визначенню, оскільки ніхто не в змозі оцінити, скільки саме військовослужбовців російських регулярних військ перебуває в рядах збройних формувань сепаратистів. Також ніхто не знає, як провести межу між військовослужбовцем російської регулярної армії та російськими ж цивільними добровольцями, що не мають до неї безпосереднього відношення.
Судячи з усього, після величезних втрат, яких зазнали російські добровольці та місцеві сепаратисти протягом 2014—2015 років, потік власне добровольців у Росії практично вичерпався. Тепер на Донбас фактично направляють російських призовників віком від 18 до 25 років. Спершу вони проходять дво— або тримісячну підготовку в навчальних частинах у Росії, а потім підписують контракт і прямують на окуповану частину Донбасу. Військову присягу в Росії вони, швидше за все, не складають, тому формально не вважаються військовослужбовцями регулярної російської армії. Втім, деяка їх кількість, особливо та, що належить до сил спеціальних операцій, вочевидь, усе ж значиться в з’єднаннях російської армії, як це було з недавно захопленим у полон українськими військовими росіянином Віктором Агєєвим. Також значна частина бойовиків, уродженців українського Донбасу, пройшла підготовку в російських навчальних частинах. З іншого боку, ті з російських добровольців і місцевих сепаратистів, хто виявляв анархічні нахили і не бажав підкорятися єдиному командуванню та військовій дисципліні і вважав за краще йти за своїми отаманами (польовими командирами), як-от Гіркіним-Стрєлковим, Козіциним, Гиві, Моторолою тощо, до сьогодні або загинули, або покинули Донбас.
Що стосується найбільш одіозних польових командирів, то в їх ліквідації основну роль зіграв російський спецназ, хоча й український спецназ, можливо, в цьому теж брав участь. Командують же збройними формуваннями сепаратистів переважно кадрові офіцери російської армії. Таким чином, нинішні війська сепаратистів Донбасу (або, точніше, кремлівських маріонеток) за рівнем бойової підготовки наближаються до рівня регулярної російської армії. Можливо, українська армія все ще має над ними деяку перевагу завдяки більшій моральній мотивації та вищому рівню бойової підготовки, проте розрив між ними значно скоротився, порівнюючи з 2014—2015 роками. Тому зараз, у разі виникнення повномасштабного збройного конфлікту, розраховувати на співвідношення убитих 10:1 на свою користь, як це було в розпал конфлікту на Донбасі, українській армії не варто. Бойову потужність сепаратистських формувань сьогодні можна оцінити приблизно в дві дивізії.
Що ж до кримського угрупування російських військ, то, враховуючи вузькість кримського перешийку, в разі повномасштабної війни, з боку Криму проти України навряд чи діятиме більше однієї російської мотострілкової дивізії, навіть з урахуванням можливої висадки тактичних десантів на українське узбережжя. Разом із трьома іншими російськими дивізіями, дислокованими біля українських кордонів, і формуваннями сепаратистів Донбасу, українській армії, в разі, якщо (зрозуміло, чисто гіпотетично) війна з Росією вибухне найближчим часом, доведеться мати справу з силами, приблизно еквівалентними шести російським дивізіям.
Чи здатна вона відбити таку загрозу? Безумовно, здатна. Сухопутні сили України на сьогодні налічують 169 000 осіб і складаються з 26 танкових, механізованих, мотопіхотних і гірничо-піхотних бригад. Крім того, високомобільні десантні війська України налічують сім десантно-штурмових і аеромобільних бригад, чисельністю 1,5—2 тисячі осіб кожна. Точна чисельність російських дивізій невідома, але можна приблизно вважати, що одна дивізія еквівалентна двом мотострілковим або танковим бригадам і приблизно чотирьом десантно-штурмовим і аеромобільним бригадам. У цьому разі проти шести російських дивізій треба буде виставити приблизно 12 бригад українських сухопутних сил, що досить не вичерпає їх бойових можливостей. Українські збройні сили також мають у своєму розпорядженні 2809 танків і 234 літаки та вертольоти, серед яких 39 винищувачів. Про точну кількість танків і літаків у російській армії невідомо, але не викликає сумніву її значна перевага над українською армією в бронетехніці й авіації, а також у засобах радіоелектронної боротьби. Тому наявного озброєння та бойової техніки українській армії навряд чи вистачить більш ніж на місяць бойових дій у разі великої війни з Росією. Отже, не пізніше за цей термін, а краще раніше, повинні початися масовані постачання озброєнь і бойової техніки до України з країн НАТО.
Проте бачиться абсолютно неймовірним, щоб Росія почала повномасштабну війну проти України силами всього шести дивізій, залучаючи сюди і своїх донбасівських «союзників». Адже мета такої військової кампанії має бути вкрай рішучою: за можливості блискавичний розгром української армії й окупація всієї території України. Для досягнення цього Москва напевне мобілізує майже всі свої сили. Російські сухопутні війська на сьогодні налічують 270 000 осіб у складі восьми дивізій, 23 механізованих бригад, двох розвідувальних бригад (спецназ) і трьох танкових бригад. Крім того, російські повітрянодесантні війська налічують близько 45 тисяч осіб у чотирьох десантно-штурмових і повітрянодесантних дивізіях, чотирьох десантно-штурмових і повітрянодесантних бригадах і однієї бригади спецназу. За сумарною кількістю сухопутних і повітрянодесантних військ Росія переважає Україну майже вдвічі. У разі великої війни Росія може використати проти України не лише вже зосереджені біля її кордонів чотири дивізії та військо сепаратистів, але також усі свої повітрянодесантні війська, які завжди можна буде в найкоротший термін перекинути до українського кордону. Проте цих сил для бліцкригу все одно не вистачить. Тому потрібно буде перекинути ближче до українських кордонів також основну частину з тих, що залишилися, 4 дивізій і 28 бригад російських сухопутних військ. Ось така концентрація військ однозначно свідчитиме про намір Москви почати велику війну.
Але на подібну авантюру Володимир Путін здатний піти лише в тому разі, якщо він буде впевнений, що в конфлікт не втрутяться США й інші країни НАТО. Такої впевненості у російського президента зараз немає, тому зосередження трьох російських дивізій біля українських кордонів само по собі не є загрозою початку великої війни. Нейтралізувати цю загрозу шляхом відповідного нарощування чисельності своїх збройних сил і озброєнь Україна не може як з фінансових, так і демографічних причин, оскільки населення Росії майже в чотири рази переважає населення України (без Криму й окупованих районів Донбасу). Вища якість бойової підготовки тут теж не дуже допоможе — Кремль традиційно готовий воювати, завалюючи супротивника горами трупів своїх загиблих солдатів. Отже, єдиний шлях запобігти загрозі російського нападу в довгостроковому плані — домогтися від західних союзників гарантій, що в разі такого розвитку подій вони не лише введуть проти Москви всеосяжні санкції, а й почнуть масовані постачання Україні сучасних озброєнь і пошлють свої війська на українську територію для протидії агресії.
