Кожен день новітньої російсько-української війни, чисельні факти злодіянь окупантів на території України змушують дедалі більше людей заявляти про геноцид росіян проти українців. Про це заявляють як прості громадяни, очевидці трагічних подій в Бучі, Гостомелі, Бородянці, так і вітчизняні, міжнародні юристи й політики.
Слово «геноцид» і поняття, яке воно відображає, одне із найжахливіших у світі! Уперше цей термін був вжитий у 1944 році Рафаелем Лемкіним, очевидцем жахливих дій нацистів. Геноцид – цілеспрямовані дії з метою повного або часткового знищення груп населення чи народів за національними, етнічними, расовими, корисливими або релігійними мотивами. За словами Р. Лемкіна, геноцид – не обов’язково швидка і стрімка дія. Він може відбуватися протягом тривалого часу, не втрачаючи свою кінцеву мету, а саме – цілковите знищення певної групи людей.
У 1946 році на сесії генеральної асамблеї ООН, вказано, що «…відповідно до норм міжнародного права, геноцид є злочином, який засуджує цивілізований світ, і за здійснення якого основні винуватці і учасники піддаються покаранню». Міжнародна конвенція «Про запобігання та покарання злочину геноциду» від 9 липня 1948 виділила 5 акцій, які можуть трактуватися як геноцид: убивство членів групи; завдання серйозної тілесної або психічної шкоди членам групи; навмисне створення групі життєвих умов, розрахованих на її фізичне знищення у цілому або частково; застосування дій, спрямованих на попередження народжуваності в групі; примусове переміщення дітей однієї групи в іншу. Для визнання геноциду необхідно довести факт хоча б одного з цих п’яти актів, навмисно спрямованих проти однієї з вищезгаданих груп.
Спроектувавши ознаки геноциду росії проти України стає очевидним , що «план», який від 24 лютого 2022 року президент російської федерації путін втілює на території незалежної суверенної держави містить одразу кілька з вищезазначених 5 акцій конвенції ООН.
Почнемо із того, що сам факт визнання путіним двох етносів (росіян та українців) «аднім народом» вже є посяганням на знищення одного з них. Не важко здогадатися якого – того, проти якого розв’язано терор на фізичне знищення.
Російська пропаганда, яка отримала команду «мачіть хахлов», починаючи з 2004-2005 років (Помаранчевого майдану в Україні) веде агресивну пропаганду всіма можливими методами, як всередині росії, за рубежем, так і донедавна в Україні, використовуючи різні ЗМІ, «канали Медведчука», проводячи політику «совєтізації» через один із найпотужніших телеканалів «Інтер». На вирощення ненависті до українців та усього українського були задіяні колосальні кошти, підкуплені агенти впливу, журналісти, експерти, політологи, соціологи. Особливої активності роспропаганда досягла після окупації Криму в 2014 році , частини української території на Донбасі.
Зримими маркерами геноциду проти українців стала заборона на окупованих росіянами землях усього, що нагадувало Україну: мову, церкву, символіку, книги тощо… Маркером україноненависництва, а отже – геноциду, стало цинічне вбивство весною 2014 року депутата Горлівської міськради Володимира Рибака, який захищав один із символів українства – державний прапор. Його знайшли мертвим у водоймі з розпанаханим животом. Цей метод «устрашенія» українців росіяни повторюють сотні разів у різних жахливих формах, які ми бачимо в Бучі та інших місцях: допити, згвалтування, катування, садистські вбивства, примусове вивезення людей включно з дітьми на територію росії…
Як з’ясувалося, слова путіна про «адін народ» його тупа камарилья сприйняла, як фізичне знищення українців, аби залишилися лишень росіяни і ті, хто їм симпатизують. Якщо на початку «спеціальной апєрації» в Україні було поставлено завдання – нищити «націков», то відчувши, що «націками» по суті є все населення – почали нищити народ. Без розбору. Без вікових обмежень. На захоплених же територіях Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей, з метою викорінення активного українства, створено навіть фільтраційні табори. І, якщо українець захищає право на власне існування й бажає залишитися українцем, він може отримати тюремне ув’язнення чи бути фізично знищеним Чим така фільтрація відрізняється від нацистських таборів смерті 1940-х років? Та нічим!
Московія готувалася до війни давно і путін про це говорив не один раз. Зізнався він також і в тому, що «рано ілі поздно ето нужно било рєшать». Знищення української ідентичності, яка відрізняє нас від росіян, (замінивши її поняттям «нацизм») російський диктатор возніс, як свою «історічєскую місію».
Жорстокість із якою московити прийшли на українську землю не має меж. Заради впокорення українців вони готові вдаватися до хімічних та ядерних шантажів. І, що найстрашніше, такі дії «благословляє» сам російський народ. Принаймні, соціологічні опитування це підтверджують.
Не варто забувати, що спершу «благословення» на ці жахливі дії путін отримав від свого «духовного пастиря» – Кіріла-Гюндяєва, церковного лідера російської православної церкви. Це вже за межами людського сприйняття! Церква благословляє на вбивство! Кіріл освячує ікони, із якими «доблєстноє російскоє воїнство» має вирушати на війну в Україну. Цей ФСБешник у рясі через своїх підопічних Української православної церкви московського патріархату роками здійснював підривну політику, заборонивши їм богослужіння українською мовою. Що це як не прояви геноциду проти українського віруючого народу в духовній сфері?!
Факти реального геноциду росіян проти українців нині фіксуються вже на рівні міжнародних експертів, прокурорів Гаазького трибуналу. Зібрані факти зроблять суд над злочинцями неминучим.
У визначенні сутності слова «геноцид», який було наведено на початку статті, говориться, що ці протиправні діяння можуть «відбуватися протягом тривалого часу, не втрачаючи свою кінцеву мету, а саме – повне знищення певної групи людей». А чи не цим займається російський імперський шовінізм проти українського народу упродовж століть?! Згадаємо бодай кілька знакових віх: після ліквідації Гетьманщини та Запорозької Січі московитами розтоптані умови Переяславського договору 1654 року, за якими Україна, визнавши протекторат царя, зберігала вироблений нею суспільний устрій, тоді наші предки втратили залишки своєї державності. Фактично розпочався процес нищення ідентичності українців. Саме в цьому полягав зміст «спільної історії двох народів», про яку досьогодні говорять у кремлі.
Московія віддавна ставила перед собою завдання, яким не переймалася жодна колоніальна імперія світу: повністю підкорити інший етнос як такий, спричинивши до його повної ліквідації. Масові жертви голодомору в Україні 1932-33 років – яскраве цьому свідчення.
І насамкінець, хочу зазначити – формуючи свою державність за часів Петра І, московити привласнили собі назву «Русь», переінакшивши її в «росію», хоча не мали для цього жодних історичних, тим паче моральних підстав. Вони просто вкрали чужу назву й досі маніпулюють вкраденим етнонімом з метою присвоєння багатющої культурної та суспільно-політичної спадщини Старокиївської держави, яка ніколи їм не належала. Ось де корінь новітньої російсько-української війни та геноциду проти українського народу, до якого вдався кремлівський фюрер.
