До Майдану, коли я була ще школяркою, існувало якесь несвідоме, підкріплене наростаючими знаннями відчуття, що у тебе щось забирають, намагаються підмінити поняття, автентичне українське розчинялося у тоненьких книжечках з історії від Табачника. Зараз не те щоб знову підсовують «балалайку», гірше - цінності розмиваються, нам намагаються підсунути посередність.
Ми можемо стати суцільною сірою зоною, і нашого голосу крізь цей густий туман ніхто не почує. Компроміс, який пропагує наш президент, сьогодні не стане ефективним. Компромісним людям важко, їх часто не помічають, а от принципових, з чіткою позицією, чують і пам'ятають, навіть якщо їхня думка видається комусь помилковою.
У Зеленського немає позиції. Це не було б так страшно, якби в Україні була сформована прозора державницька (ціннісна, історико-культурна) стратегія розвитку, якої б чітко дотримувалися, незважаючи на те, що «власть міняється». І тоді у новорічному привітання не треба було б гратися на контрастах, запитувати «хто ми?», «якою мовою розмовляємо?», «ідемо в неділю до церкви чи нічого не робимо у суботу?». Відповідь президента була б очевидна - ми нація, яка поважає і вивчає свою мову, читає і слухає видатних сучасників, яка толерантно ставиться до усіх національностей і віросповідувань. Без запитань і заперечень, без нотки сумніву. Глава держави не провокує, а декларує цінності, він не повинен шукати відповідей на свої запитання, а чітко давати їх людям.
Те саме з героями. Зеленський пропонує шукати нових, не конфліктних, ті, що всім пасуватимуть. Можливо, обличчями цієї країни є зірки шоубізу, які теж з'явилися у тому привітанні в кінці. Потап, Дантес, Остапчук... Серйозно? Якщо герої минулого суперечливі, то де сучасні беззаперечні герої цієї війни? Чому вони не замінять президента у ефірі 1+1, щоб ця країна знала не лише одного «героя»?
Здається, що 73% людей у цій країні не знають своєї історії. А народ, як відомо, має ту владу, на яку заслуговує. Напевне, і Героїв справжніх ми не заслуговуємо.
Юлія ДОВГАЙЧУК, «День»
