Україна виконує свої зобов’язання в рамках Мінських домовленостей. Інше питання, що цей формат апріорі був для нас програшним. Тим більше, Кремль не збирався і не збирається виконувати взяті на себе зобов’язання. У них своя стратегія — знищення української державності. А що Україна? Так от, Верховна Рада України 17 березня прийняла дві постанови, запропоновані Президентом України Петром Порошенко, «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» та «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування». Окрема були внесені зміни до Закону «про особливий статус» Донбасу в сегменті проведення там місцевих виборів.
Для пересічного громадянина виникає питання, щодо гри з термінами «окуповані території» та «особливий порядок місцевого самоврядування». Останні півроку українська влада всіляко намагається локалізувати проблему Донбасу по певній території, яка захоплена російськими військами та російськими найманцями. Інакше як окупованими територіями ці землі назвати не можна. Окупація ж передбачає логічний висновок — цей край або буде звільнений, або вважатись окупованим. Всі інші пропозиції в законодавчий площині, як-то «особливий статус», фактично суперечать поняттю окупації. Ворог порушує на цій території українські закони, а ми пропонуємо цьому ворогу провести вибори «по українським законам».
«Це окупована територія, на якій не діє юрисдикція української держави, — коментує «Дню» керівник групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець. — Там не діють закони України, а керують всім іноземні військові формування. По всім ознакам, ця територія є окупованою. До речі, відповідне рішення ухвалили Верховна Рада. А з приводу ухвалення рішень щодо «особливого статусу» — це політичні ігрища. Як ми збираємося реалізовувати ці закони, якщо ми не маємо там ніякого впливу?».
Українська сторона наче забуває, що на Донбасі давно існує єдина влада — влада автомату, і єдина міцна валюта — куля. Більш того, вже рік і до того умовна присутність української влади на Донбасі, адже фактично цей край був ще за часів Леоніда Кучми відданий «князькам» на кшталт Ахметова чи Єфремова, нині взагалі відсутня. Користь від міжнародних представників, єдиними з яких є ОБСЄ, полягає лише в тому, що вони беруть участь у звільнені заручників. Говорити про якийсь моніторинг чесного проведення виборів з урахуванням права на голос переселенців виглядає казково. Фактично намагання провести вибори за українським законодавством на окупованій території є офіційною передачею цих територій намісникам із Москви.
Зауважте, з вересня 2014 року, згідно з відповідним президентським законом, ми дійсно воюємо не з російським агресором, якого так називаємо в публікаціях і заявах, а з «народною міліцією», яка вже там існує і навіть не цурається шевронів «Вежливые люди».
Гра в терміни і статуси небезпечна тим, що дозволяє ворогу закріпитись. Закріпитись не лише військово, але й історично. В чому була небезпека псевдореферендумів 11 травня минулого року? В тому, що вони відбулись. Нехай на них за фактом прийшло лише 20 відсотків населення, нехай вони проводились під автоматами і ніхто їх не визнав, але є дата і є факт. Так саме як і факт того, що вже зараз діти в Луганську говорять, що живуть в «ЛНР». Але Україна дозволила, щоб цей термін увійшов в обіг, став частиною сленгу. Тепер Україна заговорила ще й про «особливий статус», так наче б у Сталінграді обирали місцевого гауляйтера за законами Радянського Союзу.
А тепер увага. 18 березня згадані бандити Плотницький і Захарченко звинуватили Київ у прагненні «насиллям і економічною блокадою знищити Донбас». Багато хто гадав, що означає перманентна посмішка Путіна — ботоксну фіксацію чи хороший настрій? А чому б диктатору не посміхатись, коли його жертва намагається із бійки вийти благанням і визнанням власної поразки. Таку жертву можна добивати далі. І кепкувати з неї наче вона не хоче миру. Те, що бандити відмовляються від миру і при цьому зухвало в цьому звинувачують Київ лише доводить, що нас чекає розвиток великої війни, яка вже давно розпочалась.
