Ворога треба знати в обличчя, і хоч тисячі наших ворогів нині лежать обличчям у вогкий березневий чорнозем України, ми поглянемо на них глибше й проаналізуємо кілька народних російських традицій.
Не поспішайте обурюватися, насправді серед численних смутних звичаїв цього ординського народу є кілька хороших, особливе місце поміж них займає традиція царевбивства. російська Вікіпедія навіть пропонує окрему, поширену статтю про десятки випадків, коли трон провітрювався, а бояри чи стража пиляли й різали, душили й сікли чергового московського тирана. Звичайно, добре було б, щоб ними керували цінності на кшталт французьких революційних – свобода, рівність, братерство, та зазвичай ординцями керує інше – ненависть, спрага влади та крові, добрий десяток комплексів і дитячих травм. Так і сьогодні, той, хто першим пригадає давню добре звичку царевбивства в росії, зробить це не заради миру чи повернення в цивілізований світ, а виключно заради власного порятунку й гіпотетичного трону. Проте, навіть такий підхід нас влаштовує, бо будь-яка тасканина в штабі ворога – час для пришвидшення наших перемог та голосного падіння імперських міфів.
Порпаючись в нашій історії, крадучи наші перемоги, вигадуючи московські біографії нашим князям, московити забули – історія це не шафа, її не можна пересунути у свій куток. Як не можна змінити своїх генетичних програм, де наші – перемагати й вирощувати, а їхні – нищити й програвати. Тож годі сперечатися із природою, нехай швидше заглянуть у свою суть і пригадають хоча б одну хорошу російську традицію, так-так, царевбивства.
