«Перемога України», «Капітуляції не відбулося», «Чому та як Зеленський переміг Путіна в Парижі» — такими заголовками рясніє інтернет. Є й менш гучні: «Паризька нічия», «Нормандська зустріч — 0:0», «Ніхто не переміг».
Я особисто солідаризуюсь із висновком колишньої заступниці голови МЗС Польщі, експосла Речі Посполитої в Росії Катажини Пелчиської-Наленч, яка написала в Twitter, що на її думку в цьому суперництві переміг Путін, хоч і з мінімальним рахунком: «Зеленський отримав сумнівні шанси на обмін полонених, розмінування і тимчасове припинення вогню. В короткій перспективі він це «продасть» в Україні як успіх. Росія грає стратегічно: втягує Україну в легалізацію сепаратистів без повернення кордону. Німеччина і Франція це забезпечують. На жаль, 1:0 для Путіна».
Що ж, звернімося до тексту «Загальних узгоджених висновків Паризького саміту в Нормандському форматі 9 грудня 2019 року», оприлюднених Офісом Президента України. Там, зокрема, ми бачимо такі положення:
«Сторони висловлюють зацікавленість у досягненні домовленостей у межах Нормандського формату (Н4) і Тристоронньої контактної групи щодо всіх правових аспектів Закону про особливий порядок місцевого самоврядування (про особливий статус) окремих районів Донецької та Луганської областей — як вказано в Комплексі заходів з виконання Мінських домовленостей від 2015 року — з метою забезпечення його функціонування на постійній основі.
Вони вважають за необхідне інкорпорувати «формулу Штайнмайєра» в українське законодавство згідно з версією, узгодженою Н4 та Тристоронньою контактною групою.
...Вони просять своїх міністрів закордонних справ та політичних радників забезпечити виконання досягнутих домовленостей і вони погодилися провести ще одну зустріч у цьому форматі впродовж чотирьох місяців стосовно політичних та безпекових умов, серед іншого — для організації місцевих виборів».
Звернули увагу? Закон про особливий статус «ОРДЛО» має функціонувати на постійній основі, і підписанти документа це забезпечуватимуть («in order to ensure its functioning un a permanent basic»). Іншими словами, Зеленський погодився від імені України на те, щоб «ОРДЛО» (себто «ДНР»/»ЛНР») стало перманентним гнійником на тілі України — зі своєю системою управління, зі своїми силовими структурами, зі своєю економічною системою тощо. А це вже не федералізація Української держави, а конфедералізація. З усіма відповідними наслідками. Якщо ж Україна не виконуватиме підписане та не втисне «формулу Штайнмайєра в своє законодавство (згідно з якою вибори під контролем бойовиків є вершиною демократії), то проти неї Німеччина та Франція матимуть право застосувати санкції. Що це, як не виграш Путіна в стратегічній перспективі? Росія де-факто і де-юре закріплює свій контроль за «ОРДЛО», а в разі небажання України визнати це повністю й остаточно матиме певні підстави для широкомасштабних силових акцій — скажімо, для «підтримки повного визволення від українських окупантів території ЛНР і ДНР», тобто для повної окупації Донецької та Луганської областей. Скажете, фантастика? Коли мій колега Ігор Лосєв у 2003 році писав, що анексія Росією українських територій відбуватиметься у послідовності «Севастополь — АРК — Донбас», це теж називали фантастикою. Ба більше: і сьогодні деякі автори вважають, що Лосєв просто випадково щось угадав. Насправді ж він просто знав, із ким маємо справу, й автор цих рядків дещо знає, впродовж кількох десятиліть вивчаючи алгоритми діяльності Кремля та Луб’янки...
Ба більше: де-факто документ «Нормандської четвірки» виносить окупований Росією Крим «за дужки» міжнародних домовленостей. Президент Зеленський уже заявив, що поговорити про Крим просто не вистачило часу. На це голова меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров відреагував так: «Підписане вчорашнє комюніке відкидає всіх кримських політичних в’язнів з обміну... Так, як воно виписане... Я знаю, що переговори велися, я знаю, що намагалися... Але чи треба було його підписувати, зважаючи на почуття сотень і сотень людей? Якщо понад 100 політв’язнів із Криму. У них є рідні, діти, дружини, батьки. Це сотні людей», — додав голова меджлісу. За його словами, меджліс уже отримує дзвінки від кримських татар, які запитують: «А хто ми для України, якщо нас там немає в цьому комюніке?» І справді, хто? Адже майже всі політв’язні з Криму — це кримські татари. Ну а те, що Крим справді «винесений за дужки» підтвердив верховний представник Євросоюзу з закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель Фонтеллес, заявивши, що умовою поліпшення відносин із РФ є довгострокове розв’язання конфлікту на Донбасі. Ба більше: виявляється, йдеться не про російську агресію, а про щось інше: «Зміна відносин ЄС з РФ критично залежить від досягнення довгострокового розв’язання конфлікту в Україні». Не дивно: формулювання conflict in Ukraine фігурує й у тексті документа «Нормандського саміту», підписаному Зеленським. Звідси залишився, як на мене, лише крок до визнання, що в Україні точиться громадянська війна. Тож рахунок, можливо, навіть не 1:0 на користь Путіна, а, зважаючи на Крим, 2:0.
І наостанок. «Єдиним справжнім міжнародним правовим документом, який врегулює ситуацію, що сьогодні склалася в зв’язку з російською агресією, є Будапештський меморандум, підписаний 1994 року Україною, США, Росією та Великою Британією». З цими словами Ігоря Смешка, сказаними на міжнародній конференції в Гарвардському університеті (США), я повністю солідарний. Проте чи будуть вони розчуті і на Заході, й у Києві?
