А набридли ж вони нам… Однак знову і знову завдяки поблажливості нашої влади, над усе того колективу товаришів, що сидить на вулиці Банковій, з’являються ці люди на нашій землі, щоб повчати і перевиховувати „нижчу” расу з позицій „вищої”, яку вони тут в Україні представляють.
Ось нещодавно відбувся черговий приїзд до Києва московського ментора „українських тубільців” Дмітрія Бикова. Він звітував про свої наміри ще одному „хорошому росіянину” Євгенію Кисельову, який маючи освіту сходознавця і знання мови фарсі, за понад 10 років перебування в Україні примудрився не опанувати українську. Природно, адже „вища” раса ніколи не обтяжує себе вивченням мови „нижчої”.
Дмітрій Биков – типовий імперіаліст і колонізатор у сфері культури. Він намагається культурними засобами зробити з Україною те, що Путіну не вдалося зробити воєнними.
Уся його діяльність на нашій землі спрямована на встановлення культурного панування Росії над Україною, а за культурним пануванням, як завжди, прийдуть всі інші різновиди панування.
Відчувається глибока зневага московського літератора в його ставленні до української культури і мови. Він неодноразово висловлював своє переконання в тому, що цілі регіони України мають бути зоною беззаперечного російського культурного впливу. Що це, як не відверте провокування культурного проросійського сепаратизму в Україні?
Усе це надзвичайно небезпечно, але „зелені” на Банковій ставляться до цих імперіалістів від культури дуже толерантно і надають їм можливість безперешкодно вести проросійську агітацію в Україні. Звісно, в разі серйозних претензій до „хороших імперських лібералів”, вони знову почнуть співати про „нетерпимість” українців до московського поета. Безперечно, Биков не друг Путіна, але він явно і не друг України.
Хочу згадати один цікавий випадок. На початку 90-х років минулого століття останнім послом СРСР і першим послом РФ в Ізраїлі був відомий московський журналіст Александр Бовін, він описав свою роботу в цій країні в книжці „Записки ненастоящего посла”. Бовіна в Ізраїлі шанували. Більш того, любили. Його перша дружина була єврейкою, і він її не зрікся під час сталінської боротьби з „безрідними космополітами”, хоча вона написала йому листа, де звільняла від будь-яких обов’язків щодо себе, щоб не псувати чоловікові кар’єру. Після розриву дипломатичних відносин між СРСР і Ізраїлем, Бовін постійно виступав за їхнє відновлення і закликав СРСР на Близькому Сході брати до уваги інтереси не тільки арабських країн але й Ізраїлю. І ось треба ж було такому статися, один ізраїльський журналіст брав у російського посла інтерв’ю. Ну що посли в таких випадках кажуть, дотримуючись Віденської конвенції?
Тільки приємні для країни перебування речі.
Однак тут був дуже впертий журналюга, котрий весь час запитував посла про те, що йому не сподобалось в Ізраїлі і нарешті спровокував. Бовін сказав, що йому не подобається, коли ізраїльтяни після громадських акцій залишають багато сміття та викидають його з вікон своїх автомобілів. Що тут почалося! Бовіна терли личком об асфальт від Хайфи на півночі до Ейлата на півдні. Вся нація страшенно обурилась: „Яке цей іноземець має право повчати нас на нашій власній землі?!” Обурення, на мій погляд, цілком справедливе. То чому ж нині ці „хороші російські іноземці” повчають нас в Україні? Ці „ліберали” і „демократи” програли в Росії геть усе, віддавши свою країну чекістам. А тепер з притаманною їм зверхністю, всіляко демонструючи комплекс „вищої раси”, вони диктують нам що і як робити… Хочеться і треба послати їх услід за російським військовим кораблем… Однак колектив на Банковій без них (соціально і ментально близьких) не проживе…
А в самій Росії виступив колишній дисидент і в’язень сумління Олександр Подрабінек. Його теза: „Враг Украины не Россия, а авторитарный режим под управлением „президента” Владимира Путина”. Подрабінек стверждує, що під владою диктатури всі народи поводились би так, як росіяни. Сумнівно. Блогер Вадим Зайдман (виходець з України, який живе в ФРН) не згоден з Подрабінеком: „Далеко не каждый народ избрал бы бывшего шефа гестапо „президентом”. Далеко не любой народ, даже избрав, позволил бы ему вырасти в чудовище, в которое он вырос”. Українці в 2004 і в 2013-2014 р. р. двічі повелися не так, як росіяни, зазначає блогер. Путін поступово запроваджував диктатуру, оглядаючись на реакцію російського народу. Реакція була абсолютно сприятливою. Зайдман пише: „А украинская компания, начиная с аннексии Крыма и заканчивая нынешним полномасштабным вторжением вызвала небывалый патриотический угар. С полным одобрением подавляющим большинством россиян убийств десятков тысяч украинцев, что просто за гранью понимания”. На думку Зайдмана, змінити Росію і вилікувати Росію можна лише знищивши імперську матрицю цієї країни. Але цьому протистоїть більшість російських „лібералів”. Як стверджує блогер: „Поскреби практически любого российского либерала – и обнаружишь матёрого имперца,сторонника единой и неделимой…”
Подрабінек дає українцям пораду: „На пути союзнических отношений с противниками диктатуры добиться можно большего”. Подрабінек подштовхує українців дружити з російськими імперськими опозиціонерами. А Вадим Зайдман йому відповідає: „Да уж, с такими противниками диктатуры, которые видят зло исключительно в Путине, в его режиме и выписывают индульгенцию российскому народу, который и привёл Путина к власти и терпел его все 20 лет… и одобрял подавляющим большинством его преступления, в том числе против собственного народа – очень многого можно добиться…” Зайдман уважає (я абсолютно згоден), що майже всім російським лібералам властиві „абсолютная этическая глухота и отсутствие такта”.
А тут ще виступив російський ліберал історик Марк Солонін, котрий, як виявилося, вже понад три роки проживає в Україні. Він оприлюднив якийсь нібито одержаний ним лист, де українцям нав’язувалась дискусія про ОУН, УПА і Степана Бандеру. Така дискусія зовсім не на часі, коли Україна воює. Нині в нашій країні існує морально-політична єдність нації, без якої годі й сподіватися на перемогу в боротьбі проти російської агресії. Солонін чи автор листа (якщо він існує в природі) явно намагаються цю єдність зруйнувати, спровокувати внутрішній конфлікт, завдати Україні ударів у спину. Від цієї акції Солоніна, котрому Україна надала притулок (як мені здається, даремно), за кілометр смердить Лубянською площею, багатющими традиціями провокацій НКВД, КГБ, ФСБ. Це їхній стиль. Чи випадково у коментарях читачів сайтів Інтернету Солоніна називають „консервою ФСБ, що вибухнула”?
Фактом є те, що останнім часом до нас іде багато громадян РФ, які дозволяють собі робити речі шкідливі для країни, що стала жертвою ворожого нападу. Випадковість? Не думаю. Щоб захиститися, Україні вже давно треба запровадити юридичне поняття „небажаний іноземець”, котре б дозволяло позбутися такого діяча на нашій території протягом 72-х годин.
За межами України і в самій Україні російські імперські ліберали намагаються захистити росіян від необхідності каяття за всі злочини їхньої країни, від спокути своїх гріхів. А без цього не може бути прощення. Себто ці „ліберали” хочуть залишити росіян нерозкаяними грішниками, які готові до нових злочинів. Обурення викликає їх намагання усю проблематику російської вини звести виключно до особистості Путіна.
Але в XVIII–XIX ст. Путіна не було. А Батурінська різанина – це Буча та Ірпінь імені Петра I – була. А Валуєвський циркуляр і Емський укази про нищення української культури – були. Росія та її народ були ворогами України і без Путіна.
Євгеній Кулешов у коментарях в Інтернеті справедливо зазначив: „Россия – мать Путина. Он не мог не появиться в такой стране среди такого населения”.
Путіни приходять і йдуть, а шовіністична, ксенофобська, антиукраїнська Росія – залишається.
Варто було би звільнити Україну від чергових атак „Русского мира” в особі всіх цих Бикових, Солоніних, Овсяннікових і т.д. Але є люди в Україні, яким вони дуже потрібні…
P.S. Як я нещодавно дізвався, радник глави Офісу Президента України Олексій Арестович записав великий діалог із Дмітрієм Биковим. „Русский мир” в Україні непереможний? З такими союзниками…
