Від 1325 року (умовно кажучи, з часу приходу до влади Івана Калити) й аж до початку ХХ століття московська держава збільшила свою територію, за найменшими підрахунками, у 320 разів. В офіційних радянських підручниках з історії це йменувалося «збиранням земель» навколо Москви.
Українці чудово розуміють, що то було не «збирання» (на кшталт того, як гриби кладуть у кошик), а геноцид. Ось точне визначення суті тієї «спільної історії», про яку радо говорять імперські ідеологи. Не забуваймо ні страхітливу різанину в Батурині (1708 р.), ні лінгвоцид щодо української мови, ні звірства вояків Муравйова в Києві (1918 р.), ні пекельний Голодомор-геноцид, ні Великий терор 1930-х років, ні форсування Дніпра 1943 року, коли злочинно гнали на смерть беззбройних людей (за певними підрахунками, до одного мільйона загиблих), ні репресії проти дисидентів — кращих людей народу, які провадилися протягом 1960 — 1980-х років... Тож коли зараз ворог чинить геноцид проти українського народу, він знову демонструє: саме такі методи є невіддільними від практики московських імперо-нацистів.
Більше за це, та агресивна держава пролила буквально океани крові на шляху до людиноненависницького «збирання земель» не лише в Україні. Ось cтислий літопис її злодіянь, які було вчинено в різні часи:
1169 р. Захоплення Андрієм Боголюбським Києва та його зруйнування, коли, за твердженням М. Грушевського, «не було милості нікому ні від кого».
1327 р. Разом з військом Орди вчинено кривавий погром у Твері — найбільшому політичному супротивнику Москви. Загинуло щонайменше 10 тисяч людей.
1552 р. Завоювання Казані Іваном Грозним, яке супроводжувалося величезними людськими жертвами.
1570 р. Винищення новгородців — навіть офіційний історик Микола Карамзін яскраво відтворив ці жахи, коли не щадили ні жінок, ні дітей. Новгород не зміг відновитися вже ніколи.
1740 р. Звірське придушення повстання башкирського народу проти імперії (Пушкін у «Капітанській дочці» розповідає, як капітан Миронов впізнає одного повстанця, старого бунтівника, і через 30 років, бо у нещасного вирвані ніздрі та язик: «О, це старий знайомець!»).
1882 р. Жахлива різанина, вчинена при взятті туркменської фортеці Геок-Тепе «славним» російським військом генерала Скобелєва, коли спалювали геть усе живе.
Кавказькі війни 1830 — 1850-х рр.
Дві чеченські війни: 1994 — 1996 і 1999 — 2002 рр. Абсолютно неспростовний геноцид чеченського народу. Місто Грозний було перетворено на руїни.
Геноцид в Алеппо та інших містах Сирії (2016 — 2020 роки), що їх російська армія зрівняла з землею.
Це — лише неповний перелік злодіянь імперських негідників. Його можна продовжувати в десятки разів: згадаймо «геройства» Суворова в Польщі, депортації цілих народів у роки Другої світової, Афганську авантюру. Але ось що ми мусимо затямити назавжди: перед нами — не якийсь «неприятель» (книжний термін далекого ХVIII століття, коли все ж намагалися воювати за «правилами»). Україна переживає навалу лютісного, безкінечно жорстокого й підступного ворога, який здатен на будь-які звірства, на застосування будь-якої зброї. Він коїть геноцид, бо така його сутність. У такий спосіб прагне за будь-яку ціну вирішити «українське питання». І тим більше мусимо перемогти — і військово, і політично. Йдеться про майбутнє України та всього світу.
