Вина Олександра Беналля, колишнього помічника з безпеки президента Франції Еммануеля Макрона, непрощенна: він побив демонстранта 1 травня, і це знято на відео. Очевидно, Макрон зробив кілька помилок у своїх оцінках, занадто довго довіряючи молодому, недосвідченому вишибалі, який грав на публіку і уявляв себе чи то поліцейським, чи то хуліганом. І треба похвалити журналістів, які переконали Єлисейський палац припинити своє хибне мовчання, що тривало два з половиною місяці, і розірвати зв'язки з Беналля.
Але за цим скандалом пішов інший ланцюг подій, що лякає більше. Паралізовані безперестанним барабанним дробом важливих реформ Макрона, його опоненти побачили в скандалі з Беналля такий довгоочікуваний привід для гарної бійки. Однак нікому не варто радіти тому факту, що атаку на Макрона за його мовчання щодо агресивної помічника очолили лідер ультраправих Марін Ле Пен і лідер ультралівих Жан-Люк Меланшон. Якимось глибоким лицемірством відрізнялася вистава цих затятих політиків, які розпочали захищати поліцію від агресивних «дружинників», адже вони самі так часто покладаються на власних грубих «герільяс».
Кого намагаються обдурити Ле Пен і Меланшон, прикидаючись стурбованими за цивілізованість суспільства, якщо самі вони розпалюють лише образи і ворожнечу? У статті, опублікованій минулої неділі у французькому тижневику Le Journal du Dimanche, функціонери партії Меланшона «Нескорена Франція» самовдоволено і цинічно обговорювали плани «підвищити тон», «вдарити» по супернику X або Y, «дістати» надсекретну інформацію для справи за «статтею 40 кримінально-процесуального кодексу», а також зробити цю кризу досить «важливою», щоб «нашкодити президенту».
Але, як би сильно не хотіли іншого вішістка Ле Пен і мадуроподібний Меланшон, справа Беналля не є «Вотергейтом». Так, це був грубий промах, який швидко виявила преса, що призвело до початку офіційного розслідування і поліцейських перевірок, а також появи самого міністра внутрішніх справ перед парламентською комісією. Коли держава й уряд діють із такою готовністю, нічого при цьому не приховуючи, не йдеться про серйозний скандал, який повинен чимось загрожувати цьому уряду. Те, що Макрон недостатньо серйозно поставився до насильства, проявленого Беналля, було серйозною помилкою, але це не було «відкритими дверима у варварство», як висловився Меланшон в інтерв'ю газеті Le Monde, і це, звичайно, не виправдовує політичний параліч у парламенті. Жодного громадянина країни не можуть порадувати подальші слова Меланшона про те, що він «не схвалює парламентські інститути», а схвалює тих, хто «їх руйнує» і робить «справу на нашому місці».
Але ще більшу тривогу викликає галас, що здійнявся потім. 11-секундний кліп з оригінального відео, де Беналля б'є демонстранта, без перерви крутили на новинних каналах, супроводжуючи його гротескними спекуляціями на тему приватного життя президентського подружжя. У казці Ганса Християна Андерсена король був голий, але ніхто не зривав із нього одяг. А ця банда політичних піраній вирішила не залишити від Макрона жодного шматочка м'яса.
Ми дуже добре знаємо цей театр. Уже не перший день нашим світом рухають базові емоції і миттєві реакції. І вже не новина, що суспільство, накачуване вітрами інтернету, немов націоналістичними мантрами, як здається, втратило бажання бути народом реальної, працездатної демократії.
Втім, як мені здається, рідко дно досягалося так швидко. Вперше істерія певних ЗМІ і коментаторів досягла точки кипіння майже відразу. Наприклад, газета Le Parisien вийшла із заголовком «Ну дуже спеціальний радник», який супроводжувався відповідним фото, а громадський інтелектуал Мішель Онфре у своєму блозі назвав Беналля «фаворитом короля» і «фізично найближчою» до нього людиною. Дзижчання твітів і коментарів у Facebook перетворилося на голодне виття хору м'ясоїдних, мотивованих одним нав'язливим бажанням: зжерти Макрона.
Тут важко не подумати про якусь особливу породу санкюлотів, що позбавлені душі, п’яніють від самих себе і від жорстокості. В умовах, коли світ дичавіє, а «демократатури» і демагоги перебувають на підйомі, залишилося надто мало лідерів, що утримують лінію проти Росії Володимира Путіна, проти фашизму в Угорщині й Польщі й політичних землетрусів, що провокуються президентом США Дональдом Трампом.
Макрон - один із них. Ми може не погоджуватися з ним щодо реформи залізниць або міграційної кризи, щодо завтрашнього бюджету або майбутніх скорочень витрат, не погоджуватися з його байдужістю до колишніх політичних ветеранів або нав'язливих прагнень увесь час бути попереду. Але в Європі, яка збилася з курсу, і в світі, що стоїть на краю прірви, ми не можемо не визнавати його головної гідності: він один з останніх, хто - частково через свою знамениту «зарозумілість» - здатний протистояти новому інтернаціоналу націоналістів.
Проте популісти вже відчули кров у воді. Політиків традиційного правого флангу Франції, наприклад, Крістіана Жакоба, Лорана Вокьє і Еріка Чіотті, напевно, має більше турбувати становище в світі, ніж сьогоднішній літній скандал. Але це їхнє рішення. А я своє вже зробив. На тлі назріваючого хаосу і наростаючого спустошення у Європі і за її межами я говорю собі і повинен сказати це вголос: Беналля - це дрібна рибка. Якщо звертати на нього увагу, вигоду отримають лише піраньї.
Проект Синдикат для «Дня»
Бернар-Анрі ЛЕВІ, один із засновників руху «Нові філософи»
