Російська людина народжується втомленою. Вона може не відразу цю втому відчути, але коли сфокусується, тяжкість навалюється, головним словом стає відпочинок. «Ви тут відпочиваєте або живете?». «Ми зазвичай відпочивати їздили до Криму або Мозженки, а тут поїхали з якогось дива до Нових калачів». «Два вихідця з Кавказу з пустотливими дівчатами без трусів із казки Афанасьєва відпочивали в ресторані «Лукоморье».
Російські поети пишуть про спокій, як про втрачений рай. «Покой — замена счастию она. Покой и воля, покой нам только снится, как будто в буре есть покой». Який спокій у бурі? Прісне море. Але там, де в інших — щастя, у росіян — спокій. Хочу свободи і спокою. Свободи не обов’язково, достатньо спокою. Залиште мене у спокої. У покоях імператриці підпоручик Кіже др…ив на її портрет. Не заслужив світла, а заслужив лише спокій.
Там, де в інших — подорож, варіант дії, у росіян відпочинок, як відмова від дії у принципі. Лежак. Дерматин національної ідеї.
Бажання відпочити ніяк не пов’язано із працею праведною як антиподом палат кам’яних, відпочити потрібно не тому, що тяжко працював, а тому що потрібно якось позбутися від сну втоми, що навалився. Від вічного нервового онанізму перенапруги, бо головне слово — розслабитися. Потрібно розслабитися — розслабитися від незрозумілого одвічного напрягу.
Причина рутинного пияцтва — бажання звільнитися від гнітючого ярма. Все що завгодно, тільки б скинути цю брилу, тяжкість присутності себе — і розслабитися, відключитися, вибити двері й вийти геть, відпочити від катка життя. Шкуродерня.
Жодної виснажливої праці може не бути навіть в анамнезі, радше, навпаки, неможливо щось почати, оскільки все сковує втома. Не допомагає і дратує холод, для інших — причина швидше рухатися і щось робити мимоволі, щоб зігрітися. Навпаки, невситиме тяжіння до півдня й тепла, як до легітимного неробства. Хто ж працює в таку спеку, в сієсту навіть безглузді мурахи-трудоголіки сонні. Трудоголік — той самий алкоголік, лише із сифілісом нетерпіння напереваги, гірше не буває. Свято як приціл.
Виспатися, одначе, неможливо абсолютно. Сон не освіжає, втома є первинною, «есть в осени первоначальной»: вона раніше за пробудження, від неї неможливо позбутися, від неї немає відпочинку та перерви, вона не дає розслабитися, як і горілка розсекречує лише на мить, а потім знову — венозна тяжкість і безсилість волі. Вічний стояк.
Воля — це свобода, але без дієслів дії. Вільно тобі дуріти? Я прагну до розкішної волі. Не давати волю рукам, жиробас. Вільному воля. Волюшка-воля, вільність мила. І воля мені гніздо звила. Жити, так як волієш.
Тому тягне на подвиги, які лише здаються безглуздими й такими, що притуплюють інстинкт виживання. Тільки безглуздий подвиг — подвиг, бо тільки він, як невагомість, звільняє від власної ваговитості. Дідівщина — це спосіб звільнитися від вантажу, переклавши його на носилки іншого. Передавши за естафетою ті гирі, що колись втелющили тобі. Хто телющив? Той, хто створив гирі й оцю початкову тяжкість, звільнитися від якої можна лише на час. Мороз і російський бог.
Та несвобода, яка є корінь російського життя, — усвідомлений вибір, яка пояснювала б відчуття нескінченної втоми. Як її пояснити? Задушливо, тяжко, немає сенсу щось робити, все одно усі… тварюки, і перекрутять як лад.
Але насправді несвобода — це важлива відмовка,що все виправдує. Ми такі втомлені, тому що кріпосні за зайвою хромосомою. Дружина поета описала як у роки репресій, в найбільший їх перегар, усі лежали по палатах (піонери, жовтенята) від нестерпної важкості. Спали цілодобово з відкритими зіницями, як у райкомівській Обломовці. Від грозової бузкової задухи була слабкість, як від проносу з доносів та допитів.
Єдиний спосіб від неї позбавитися хоч на час — передати паплюжити іншому, як наплічник. Росіянин тому жорстокий жандарм, що його з’їдає бажання звільнитися хоч на мить, вручивши свою тяжкість іншому, — ноу-хау пошехонського життя. Нерозмінний рубль. Розміняти несвободу неможливо, скільки не роздавай її сусідам, вона, наче скатертина-самобранка, не закінчується, і не може, бо вона є одвічною. Вона як синонім втоми й безсилості, є і виправдання, і причина. Цілувалася б іще, та болить місце родової травми. Сільський Монтень.
Ця втома у мові, важкій, перевантаженій підрядними й довгими словами із закінченнями, що шиплять салом. Вона у мові фронту, боротьби за урожай і чистоту, війни з бідністю, відступати нікуди, за нами втома, завдати болю іншому — скупа чоловіча радість, швидка як секс на снігу. Зал... а нетямуща.
Ти поділився болем, пильно подивився у зіниці чужого нещастя: чужа смерть чудотворна, як човен мандрів, бо знімає тягар своєї присутності. Забирати життя, щоб відчувати своє, відбирати свободу, щоб відчути кордони солодкого рабства. Виправдатися перед собою, знаючи, що це виправдання є швидкоплинним. Місяць як орган статевий.
Страшно, страшно мимоволі. Бий своїх, щоб чужі боялися. Збудження страху, як позбавлення від нього. Тенета рабства в одязі чорного ченця вдаваної і нудотної печалі, бо це горе — потрібніше за будь-яке блаженства, бо блаженство є швидкоплинним, наче відпочинок, а втома — вічна, як весна. Оскільки російська людина народжується втомленою.
