«Тільки-не-допустити-ескалації». Цю мантру повторювали публічно та непублічно майже всі провідні західні політики з самого початку масованого російського вторгнення в Україну. Їх можна зрозуміти: ескалація нинішнього «конфлікту» (як досі люблять називати війну деякі міжнародні організації, ба більше – «український конфлікт») неуникно руйнувала звичайні правила гри не лише Заходу, а й усього світу. Тому вони щосили намагалися мінімізувати «конфлікт» - як обмежуючи постачання зброї Україні, «щоб не провокувати Путіна», так і застосовуючи проти РФ далеко не всі санкції, які можна було б застосувати (останній приклад – відмова ЄС накласти санкції на компанію «Алроса», яка вкладає мільярди євро у ВПК РФ – мовляв, тоді втратять роботу тисячі працівників алмазної промисловості в Антверпені). Проте відсутність ефективної протидії агресивним діям Росії – не менша, а ще більша загроза усталеному світовому порядку, і це спонукає західні держави все ж нарощувати збройну й економічну підтримку України, разом із тим постійно малюючи «червоні лінії» - мовляв, не можна надавати українцям наступальну зброю, як-от оперативно-тактичні ракети середньої дальності, танки та бойові літаки виробництва держав НАТО, бо Кремль вважатиме це «ескалацією». А далекобійні гаубиці постачаються в обмеженій кількості, хоча в арсеналах деяких західних держав їх більш, ніж достатньо…
Яким ж наразі є результати політики недопущення ескалації за рахунок обмежень постачання зброї Україні та незастосування надто радикальних санкцій проти Росії? Найперше, маємо анексію Росією чотирьох українських областей. Анексію, якої у Європі не було з часів Сталіна та Гітлера, які перед Другою світовою війною та на її початку приєднали до своїх імперій цілу низку країн і територій. Утім, у Путіна це вже «другий раунд»: перший був у 2014 році, коли РФ окупувала, а потім включила до свого складу Кримський півострів. Путін, як і Гітлер, «обґрунтував» цю анексію «референдумом» в умовах окупації з «намальованими» результатами (що цікаво: нацисти куди менш заповзято «малювали» високі висліди референдумів, аніж рашисти, їм до початку Другої світової було що запропонувати «істинним арійцям»). Нині ж Путін перегітлерив Гітлера: за результатами «референдумів». анексії підлягали (на основі «вільного волевиявлення») ті чималі території, на які не ступала нога рашистського солдата і на яких, ясна річ, жодні фейкові «референдуми» не проводилися. Тобто широкомасштабна ескалація з боку російських фашистів (саме так аргументовано кваліфікує російську систему влади та власності знаний історик Тімоті Снайдер) наразі стала фактом – навіть у порівнянні з німецькими нацистами! А «часткова» мобілізація в РФ,яка чисельно обмежується тільки наявними на даний момент ресурсами (бо ж мобілізованих треба так-сяк вдягти, так-сяк нагодувати і дати їм хочаб якусь зброю)? Хіба це не ескалація? І ті дві тисячі танків плюс, очевидно, така сама кількість іншої бронетехніки, яку Росія висуває не лише до лінії фронту, а й до Білорусі – хіба це не ескалація? Так, «мобіки» або «чмобіки», як звуть мобілізованих, у своїй масі – погані або дуже погані вояки. Так, танки й інша бронетехніка – виробництва ще 1970-х, а то й 1960-х років (її, до речі, зважаючи на угоди про обмеження наступальних озброєнь у Європі, РФ ховала чи то у Сибіру, чи то у Забайкаллі, і тепер кидає у пащу війни), а на додачу навряд чи вдасться одразу «напоїти» всі ці іржаві чудовиська пальним і «нагодувати» їх боєприпасами, але коли Росія воювала інакше, ніж кількістю «гарматного м’яса»?
А фактична участь у війні Ірану, який продав рашистам кілька сотень безпілотників дальньої дії (як ударних, так і «камікадзе»)? Адже РФ – разом із нарощування числа ударів по всій Україні – завдяки цьому економить дорогі високоточні ракети, які, ймовірно, будуть випущені взимку по об’єктах енергетичної інфраструктури великих міст. Ясна річ, влада Ірану традиційно бреше, мовляв, ми не продавали Росії дрони (хоча уламки десятків уже збитих безпілотників переконливо засвідчують зовсім інше), – а це все хіба не ескалація? Тим більше, що ці дрони можуть з території РФ бити по будь-якій точці на теренах України? Нарешті, щойно ухвалене ОПЕК+ рішення помітно скоротити добовий видобуток нафти (до цієї спільноти входять Росія, Іран, Венесуела, Судан й інші «світочі демократії», а також такі у минулому союзники США, як Саудівська Аравія), що є сильним економічним (і соціальним) ударом по розвинених країнах Заходу, - невже ж і це не ескалація? Дехто з коментаторів уже говорить, що Росія створила проти України новий блок…
Загроза застосування РФ ядерної зброї, яка стала, на мій погляд, більш реальною (хоч і не фатальною), ніж кілька місяців тому, - це окрема тема…
Звісно, без серйозної західної підтримки – передусім з боку Великої Британії та Сполучених Штатів Америки – Україна б не вистояла. Звісно, санкції проти РФ – економічні, політичні та гуманітарні – дають результати. Звісно, ставлення до України за ці місяці помітно змінилося – спочатку її бачили жертвою, нездатною на серйозний опір, а тепер вважають серйозним геополітичним суб’єктом із неабияким потенціалом. Але водночас… От директор ЦРУ (який за посадою повинен чудово знати та розуміти Росію), за повідомленням CNN, заявив, що зростання внутрішніх і зовнішніх викликів залишило російському президенту менше варіантів, що зробило його потенційно не безпечнішим: «Путін, загнаний у кут, Путін, який відчуває, що притиснений до стіни, може бути небезпечним і безрозсудним». А допіру він не був таким? І чи справді саме загнаність у кут зробить його небезпечним, чи, навпаки, відсутність належного опору його стремлінням і політика під гаслом «тільки-не-допустити-ескалації»? Ба більше: невже геть уся справа в особистості Путіна, а Росія – біла й пухнаста? Адже проблема в тому, що на місце В.В.Путіна невдовзі прийде хтось інший, який так само виражатиме настрої більшості росіян – і все піде по колу, якщо не знищити російський як «народний», так й «елітарний» імперіалізм і шовінізм. Але вже висловлені ідеї пожертвувати Україною в ім’я того, щоб не «заганяти у кут» Путіна. Їх висловив Ілон Маск, але зрозуміло, що йдеться про зондаж з боку команди експрезидента Трампа, яка прагне повернутися до влади, спершу взявши контроль за Конгресом, а за два роки – і відвоювавши президентську посаду. Звичайно, ані Трамп, ані Маск не є російськими агентами (про останнього деякі хамовиті українські блогери пишуть як про «смердючого совка», проте таке твердження щонайменше дурниця); просто вони нездатні зрозуміти всі ті загрози, які нестиме Сполученим Штатам і цілому людству російський тоталітарний імперіалізм, якщо дозволити йому вціліти та відживитися завдяки гаслу «тільки-не-допустити-ескалації». Схоже, згаданим персонажам ніколи не була відома максима Черчилля: «Між ганьбою і війною вони вибрали ганьбу, тому отримають і ганьбу, і війну». Так, рішуче протистояти Росії може бути небезпечно, але не протистояти з усієї сили просто згубно.
