Важливість конкретних кроків у разі їх реалізації, які випливають з «формули Штайнмайєра», для майбутнього України беззаперечна. Виходячи з того, що пан Штайнмайєр є президентом Федеративної Республіки Німеччина, варто згадати деякі факти з історії ФРН, які, як на мене, мають стосунок до розуміння перспектив розвитку ситуації на Донбасі по цій формулі.
По закінченні ІІ Світової війни існувало дві Німеччини — Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) і Німецька Демократична Республіка (НДР). Існування НДР повністю залежало від допомоги СРСР, на її території базувались значні військові підрозділи. А існування ФРН залежало на той час — від підтримки країн Заходу.
9.09.1949 року на нову для ФРН посаду канцлера було обрано Конрада Аденауера. Йому було 73 роки (до питання про так звані «нові обличчя»). Перед країною, яка програла виснажливу ІІ Світову війну і була окупована країнами-переможцями, стояли безліч проблем, які вимагали якнайшвидшого розв’язання. Однією з таких болючих проблем було об’єднання Німеччини, об’єднання народу, який опинився в двох державах з протилежними політичними системами.
Об’єднання ФРН і НДР мало хвилювало західні країни. Перед ними стояла інша нагальна проблема — об’єднання для забезпечення безпеки європейських країн від можливого поширення впливу Радянського Союзу та ідей комунізму. Результатом цих зусиль стало створення НАТО 4.04.1949 року. А для Москви об’єднання двох німецьких держав було однією з важливих зовнішньополітичних завдань. 10.03.1950 року Москва звернулася до трьох країн — США, Англії, Франції з ініціативою про «мирний договір з Німеччиною» . Це звернення відоме як «нота Сталіна». Головним змістом звернення була ідея нейтралітету об’єднаної Німеччини (аналог — нейтралітет України, чого вимагають деякі політичні сили). Західні країни не дали відповіді на звернення; вони були певні, що за гарними словами криються інші наміри. К. Аденауер, який ніколи не вірив словам Кремля, відреагував однозначно: «нейтралітет означає для Німеччини оголошення її країною — ніщо. Тим самим ми перетворимось на об’єкт і ніколи вже не станемо суб’єктом». Це спричинило шквал звинувачень на його адресу: він губить реальний шанс на об’єднання країни. Але Аденауер мав тверду позицію. Він був певен, що Москва, користуючись притаманною їй політичною агресивністю і зневагою до будь-яких домовленостей, поступово поширить свій вплив на всю Німеччину.
Під час цієї полеміки вималювалась ще одна принципова позиція К. Аденауера. Що важливіше для майбутнього Німеччини — об’єднання за будь-яку ціну, чи варто обрати інший шлях? На це він чітко відповів при підписані «Вічного миру» між Німеччиною і Францією 22.01.1963 року: «Я готовий пожертвувати німецьким возз’єднанням, якщо ми створимо і ввійдемо в сильне західне товариство». Для нього куди важливіше було зробити хоча б західну частину Німеччини процвітаючою демократичною країною, членом євроатлантичної системи безпеки — а об’єднання рано чи пізно здійсниться. І німці залишаться німцями завжди (не забуваймо, що теперішній канцлер А. Меркель родом з НДР). Саме для них одна з статтей Конституції ФРН декларувала, що як тільки «східні землі» забажають, вони зразу ж без додаткових рішень і затягування набудуть юрисдикції ФРН. Аденауер був переконаний, що СРСР довго не проіснує. Це переконання в нього зміцніло після офіційного візиту в Москву у вересні 1955 року заради визволення кількох десятків тисяч німецьких військовополонених. Серед небагатьох його підтримав бундесміністр Шредер: «Федеративна Республіка — це Німеччина. Інші області — це територія, якої нас незаконно позбавили і яка має бути повернута назад». Пізніше цю позицію К. Аденауера виправдав Гельмут Шмідт, п’ятий канцлер ФРН (1974—1982 рр.): «Без процесу внутрішнього розпаду Радянського Союзу 1990 року об’єднання, яке відбулося, було б неможливим».
Колись старшокласником із вікна Будинку офіцерів у м.Шверін у центрі міста я спостерігав спробу путчу (або народного повстання ) в НДР у червні 1953 року. По бруківці колоною по 10 чоловік йшли кілька тисяч членів Фрайє Дойче Югенд, німецького комсомолу. Всі в уніформі, в черевиках підкованих цвяхами, розміреною ходою (цвяхами об камінь) під поодинокі постріли на околицях, під брязкіт танків об бруківку вони співали Гімн демократичної молоді (перший рядок — «Дети разных народов мы мечтою о мире живем»). Емоції пригадую до цього часу. І вся ця молодь з часом стала добропорядними громадянами капіталістичної ФРН. Німці залишились німцями і після 45 років перебування під комуністичною ідеологією.
Які з усього цього уроки для нас? Треба думати — хто нам ближчий: чи Аденауер, чи його супротивники, які обстоювали об’єднання за будь-яку ціну?
