Чутки про те, що російські військові перебувають у Сирії та допомагають президентові Башару Ассаду утримувати Ассаду останній, латакійсько-дамаський плацдарм проти сил опозиції, отримують все нові підтвердження. Але при цьому обсяг і цілі російської військової присутності в Сирії досі викликають суперечки.
Безперечною є присутність у Сирії російських військових радників, які допомагають військам Ассада освоювати військову техніку, що постачається з Росії. У цьому нічого нового не немає. Така практика продовжується безперервно, починаючи з радянських часів, коли сімейство Ассадів, що захопило владу в Сирії, стало надійним союзником Кремля. Скільки зараз російських радників перебуває там, точно не відомо, вочевидь, не менше, ніж кілька десятків, а може й кілька сотень. Сама їх присутність навряд чи могла б значно занепокоїти США і їхніх союзників.
Друга складова російської військової присутності в Сирії - це морська піхота, що охороняє російську військово-морську базу в Тартусі й склади з російським озброєнням. Браві морпіхи вже встигли відзначитися відповідними фотографіями в соцмережах, тож заперечувати цей факт безглуздо, та Росія й не дуже активно робить це. Але морська піхота з’явилася там зовсім не в останні тижні, а значно раніше. І, в усякому разі, навіть якщо російських морських піхотинців до Сирії прибуло кілька сотень, це навряд чи може істотно вплинути на співвідношення сил, що склалося в Сирії.
Інша річ, що серед морських піхотинців, можливо, є й бійці спецназу, які теоретично можуть здійснювати розвідувально-диверсійні операції в районах, контрольованих ісламістами й іншими опозиційними угрупованнями. Проте поки що жодних доказів дій російського спецназу в Сирії немає. І, цілком можливо, він там ніколи не з’явиться. Адже спецназівцям було б дуже важко приховати свої дії, та й можливість їхнього успішного використання в Сирії викликає дуже великі сумніви. Адже успіх діяльності диверсійно-розвідувальних груп багато в чому визначається наявністю агентури на місцях, що постачає спецназівцям необхідну інформацію.
А от з агентурою у Ассада великі проблеми. На територіях, захоплених бойовиками «Ісламської держави» й іншими опозиційними угрупованнями, прибічників нинішнього сирійського президента, як правило, практично не залишається. Їх або вирізують, або змушують тікати на території, що ще залишаються під контролем сирійських урядових військ.
Опонентів Ассада аж ніяк не слід ідеалізувати. Вони застосовують у боротьбі настільки ж жорстокі методи, як і прибічники нинішнього сирійського президента, нещадно знищуючи не лише взятих у полон бійців урядових військ і поліцейських, а й етно-конфесійні групи, що підтримують Ассада, зокрема й мирне населення.
Отже, дії спецназу проти повстанців виявляються дуже важкою справою. Тому тактика асадистів зводиться до ракетно-бомбових ударів по містах, зайнятих їхніми противниками, та подальшого наступу на який-небудь стратегічний пункт з концентрацією тут значного угруповання військ і техніки.
У зв’язку з цією тактикою постає питання про ще один різновид присутності російських військових у Сирії - у ролі пілотів бойових літаків і вертольотів. Докази такого роду у вигляді нібито здійсненого радіоперехоплення переговорів російською мовою присутні на сайтах сирійської опозиції. Важко судити, наскільки вони достовірні. Проте у можливості участі в боях у Сирії російських льотчиків, у принципі, нічого неможливого немає. Авіація Ассада зазнає втрат, гинуть сирійські пілоти, й щоб не витрачати час на навчання нових, можливо, в деяких випадках простіше використовувати вже підготовлених російських пілотів. При цьому вони, швидше за все, формально числилися б добровольцями й не перебували б на службі в російській регулярній армії, за тією ж схемою, за якою це зараз робиться на Донбасі.
Нагадаю, що в Радянського Союзу був багатий досвід використання «добровольців». Тисячі з них воювали в Іспанії в 1936-1938 роках і в Кореї в 1950-1953 роках (в останньому випадку - разом з мільйонами «китайських народних добровольців», які насправді були дивізіями й корпусами регулярної китайської армії). У Кореї радянські «добровольці» були представлені головним чином льотчиками-винищувачами. Але там для них діяло залізне обмеження - ні в якому разі не наближатися впритул до лінії фронту й тим паче не пересікати її, а також не вести бойових дій над морем. Усе це робилося для того, щоб радянські пілоти ні в якому разі не потрапили в полон, хоча їхня присутність у Кореї із самого початку була «секретом Полішинеля».
Але в Корейській війні панування в повітрі належало американцям і їхнім союзникам. Їхні літаки дуже активно діяли над територією, що контролювалася китайськими й північнокорейськими військами, тож цілей для радянських винищувачів вистачало з лишком. У Сирії ж ситуація абсолютно інша. У опозиції немає авіації, тому авіація Ассада діє майже виключно над територією, зайнятою повстанцями. У цих умовах великою є ймовірність того, що в разі, якщо літак буде збито (а засоби ППО у опозиціонерів є), російські пілоти можуть опинитися в полоні, й пряма російська участь у сирійському конфлікті буде незаперечно доведена всьому світу. А подібного приниження Кремль би не хотів. Тому відправлення до Сирії російських пілотів з бойовими місіями виглядає вельми ризикованим, що, проте, не означає, що їх туди ні в якому разі не пошлють або вже не послали. Те саме можна сказати й щодо можливої участі росіян у сирійській війні у складі танкових екіпажів.
Але набагато важливіше інше. Військовими радниками, спецназом, льотчиками й танкістами Росія навряд чи зможе змінити несприятливий для асадистів перебіг військового конфлікту. Незважаючи на зростаючу російську військову допомогу Ассаду, бойовики «Ісламської держави» днями захопили нафтове родовище Джазель поблизу міста Хомс - останнє, що залишалося під контролем урядових військ. Лави урядової армії, й так нечисленної, все більше рідшають, і для того щоб Ассад зміг гарантовано утримувати хоча б латакійський плацдарм і Дамаск, потрібен повноцінний російський експедиційний корпус чисельністю 10-15 тис. осіб (приблизно стільки російських військ зараз залишається на Донбасі). І складатися він має не лише зі спецназівців, льотчиків і танкістів, а й з артилеристів, мотострільців, саперів і т.д. На настільки масштабну інтервенцію Кремль напевно не наважиться. Тим паче що максимум, чого він зможе нею досягти, - це утримання Ассадом сирійського узбережжя, але ніяк не відновлення сирійським диктатором контролю над країною, де дуже багато хто Ассада ненавидить.
Але Путін не квапиться переконувати західних партнерів щодо своїх намірів у Сирії. Тому й заявив у Владивостоку, що, мовляв, говорити про можливість участі Росії у військових операціях проти «Ісламської держави» поки передчасно. Сказано було з явним розрахунком на те, що США й інші країни НАТО подібна перспектива неабияк занепокоїть і вони, змушуючи Путіна відмовитися від того, чого він і не збирався робити, підуть йому назустріч в інших питаннях, зокрема щодо України й скасування санкцій.
І не випадково ролик з російським бронетранспортером і записом переговорів російською мовою, як показало розслідування групи «Інформаційний Опір», був опублікований прес-службою асадівських Сил Національної Самооборони ще 23 серпня й уже наступного дня був поширений таким екзотичним російським ЗМІ, як «Вестник Мордовии». І лише потім сенсація потрапила до провідних світових видань, щоб стати темою дискусій, зокрема на найвищому рівні, вже на початку вересня.
Мета цього вкидання очевидна. Ассад за допомогою повідомлень про те, що разом з сирійськими урядовими військами воюють «російські брати», хоче підняти бойовий дух своїх солдатів, які вже міркують про втечу до Європи або Туреччини. Путіну ж подібна інформація потрібна для того, щоб спробувати зав’язати торг із Заходом на полях Генеральної Асамблеї ООН. Фейковий переворот у ДНР, де нібито «яструба» Пургіна змінив «голуб» Пушилін (притому, що посада спікера парламенту цілком церемоніальна й усе те, що відбувається, повністю контролюється російськими спецслужбами) покликаний продемонструвати світу, що Росія намагається виконувати Мінські угоди.
Проте навряд чи західні держави удасться так просто обдурити. Як розв’язати сирійську кризу, ні у Вашингтоні, ні в Брюсселі чітко не знають. Але продовження агонії режиму Ассада за допомогою російських багнетів явно не входить до планів Заходу. Навпаки, там сподіваються, можливо наївно, що з падінням Ассада сирійський політичний пейзаж серйозно спроститься й удасться досягти якогось компромісу, що влаштує всі сторони, включаючи помірних асадистів. Насправді навіть падіння Ассада сирійський конфлікт не припинить. Безпосереднім наслідком такого розвитку подій може стати різанина алавитів і християн на сирійському узбережжі й подальше протистояння між «Ісламською державою», курдами й іншими фракціями сирійських повстанців, причому сильним гравцем виступлять прибічники ІД.
Без участі військ міжнародної коаліції на чолі з Америкою наведення ладу в Сирії виглядає неймовірним. Лише в цьому випадку вдасться істотно скоротити потік біженців до Європи з Близького Сходу. Проте подібний сценарій до зміни адміністрації в Білому Домі неможливо буде реалізувати. Свого часу саме відмова Обами від військової інтервенції в Сирії після того, як Ассад перейшов самим же американським президентом встановлену «червону лінію», застосувавши проти повстанців і мирного населення хімічну зброю, розв’язала руки не лише ісламістам, а й Путіну. Усі зрозуміли, що Обама - слабак, на якого можна не зважати. У результаті в Іраку й Сирії відкрито заявила про себе ІД, яку підтримали й багато хто з раніше поміркованих сирійських повстанців, які раніше відкрито закликали до західної військової інтервенції проти Ассада. А Путін поліз до Криму, а потім і до Донбасу.
Залишається сподіватися, що цього разу в Сирії Захід не буде слабким, і в разі, якщо Путін усе-таки наважиться на авантюру з використанням у Сирії значного контингенту російських військ (хоча такий сценарій, повторю, виглядає неймовірним), просто встановить військово-морську й повітряну блокаду Сирії.
Борис СОКОЛОВ, публіцист, Москва, спеціально для «Дня»
