Іще одне інтерв'ю підполковника Олексія Арестовича, що вигулює новенькі погони, цього разу Марку Фейгіну, знову обернулося скандалом. Однаково охоче розмірковуючи чи то в межах своєї компетенції в якості радника Президента, чи то щодо найширших питань буття, цього разу Арестович просторікувато виклав своє бачення майбутнього, в якому він до 2035 року розгледів декілька («може, і п'ять») сутичок із Росією. — Майже як у мініатюрі Жванецького, кожні два роки дрібна, кожні п'ять — велика. Проголосивши плани будівництва на місці зруйнованої України нового Ізраїлю, радник Президента з гнівом напав на деяких українських опонентів, які, якщо вони не готові воювати в «руйнівних війнах» із Росією до 2035 року, «є тепла Іспанія і багато інших країн. Їдьте туди». — Заклик поїхати – прийом, поза сумнівом, риторичний, кордон для чоловіків призовного віку закритий, але не про це.
Що ж, ідея швейцарської або ізраїльської моделі, якщо не держави, а, як мінімум, української армії далеко не нова, і у світлі дій східного, а тепер ще й усе більш неадекватного північного, сусідів, має вигляд цілком логічний. Про те, що ця війна з Росією вочевидь виявиться не останньою, місяць тому писав і я сам. Та все ж, ці, здавалося б, цілком розумні думки й ідеї у викладі Арестовича викликали різке неприйняття, далеко не лише в автора цих рядків. Спробуємо розібратися, що ж тут не так.
Щодо неминучості нової війни з Росією обмежуся посиланням до своєї попередньої статті. А зараз про ізраїльську модель держави для України. Для її створення потрібні три речі. Перша – це усвідомлення власної місії. Спасибі Путіну, український народ за останні півтора місяці, як ніколи, відчув свою єдність і усвідомив свою місію. Кінець ілюзіям Євромайдану – це не європейська ідея, як така, що відсутня при всьому його розмаїтті й у самого Євросоюзу. Як і у єврейського народу, це виживання нації та держави перед загрозою нового геноциду. При цьому аналогічне протистояння з набагато численнішим ворогом, що так само ненавидить українців, як Гітлер або палестинці євреїв. — Ура, ставимо галочку, є!
Пункт номер два – це… населення. Тут ми, здавалося б, не обмежені, як Ізраїль, релігійною належністю або прізвищем мами. Але до нас не їдуть, навпаки, на сьогодні Україну вже покинули понад чотири з половиною мільйонів біженців. Може трапитися, поки цю статтю розмістять на сайті, ця цифра виросте до п’яти. Йдеться навіть не про те, що якісь абстрактні невдоволені обіцяними Арестовичем новими десятиліттями блукання пустелею поїдуть. Нам би хоч би тих, хто вже виїхав, повернути. Для цього їм треба пообіцяти дві речі: не нові війни, а безпеку, і, що також важливо, можливість себе прогодувати.
І ось тут є невід’ємною третя складова. — Гроші. Мана заморожених російських сотень мільярдів, майже обіцяного нам «Плану Маршалла 2.0», усе це: а) поки ще, як кажуть в Україні, «писано вилами по воді»; б) не так уже й багато на тлі вже наявних масштабів руйнувань не те що окремих об'єктів або населених пунктів — цілих регіонів і галузей економіки. Нарешті, в) якщо навіть гроші будуть вкладені в Україну, вони запрацюють нескоро, вони не збудують миттєво всю інфраструктуру, щоб повернути всіх людей, що виїхали. До того ж, окрім відбудови економіки, яка годуватиме та надаватиме робочі місця цим людям, і, врешті-решт, поповнюватиме державний бюджет, нам у багатьох галузях із нуля доведеться поновлювати цілеспрямовано знищуваний зараз російськими ракетами військово-промисловий комплекс. — Без нього ніяких грошей не вистачить із багатомільйонною армією потенційного супротивника на усьому імпортному воювати.
Так що, за всіх поки ще уявних репарацій і «Планах Маршалла», Україні знадобляться ще й десятки мільярдів доларів інвестицій. Поміж усього – й у високотехнологічні галузі промисловості. А тепер скажіть мені, хто вкладе гроші в нові заводи в Україні, якщо ми оголосимо, що раз на два роки воюватимемо? Хто з тих, що евакуювалися, повернеться до Харкова, Чернігова, Сум, якщо йому скажуть, що через п'ять років, або навіть через два роки, його новий будинок знову бомбитимуть? Так що, вже вибачайте, нам не відновити навіть Стару Україну, не кажучи вже про те, щоб побудувати Новий Ізраїль, якщо від імені влади України Арестович буде в інтернет і телевізор — усюди – й далі таке городити.
