Днями дискусія про можливого наступника Арсенія Яценюка на посаді прем’єра набула певної конкретики у прізвищах. Звичні здогадки соціальних мереж і українських медіа доповнилися західними повідомленнями і заявами.
Не встиг Стівен Пайфер припустити можливість прем’єрства Наталії Яресько, як Financial Times анонсував альтернативу в особі Володимира Гройсмана.
Цілком очевидно, що залаштунковим диригентом нинішньої політичної кризи є Петро Порошенко. З самого її початку президент намагався уникати публічної участі у перипетіях. Це призвело до слабкої керованості процесу. Криза, яка мала увінчатися лише перезавантаженням уряду, сьогодні загрожує тривалою стагнацією і парадом виборів. Оскільки Порошенко намагався залишитися у тіні, напрям розвитку політичної кризи почали формувати політичні сили, яких цікавить не новий Кабінет міністрів, а дочасні вибори. Основними промоутерами цієї ідеї стали Саакашвілі, Тимошенко і «Опозиційний блок». Та все ж президент не полишав надії вирулити на бажаний для себе фінал неслухняної кризи. Перші повідомлення про Яресько, Гройсмана чи Бальцеровича на посаді прем’єр-міністра просочувалися саме з Банкової. Дехто вважає, що керованим витоком інформації президентське оточення намагається остаточно заплутати усіх нас, аби потім зіграти у блискавичний і несподіваний ендшпіль. Однак наша традиційна проблема в тім, що часто українські політики втішаються тактичними перебіжками, абсолютно втрачаючи зі свого поля зору перспективу витягнутої руки.
Метикуючи про щось своє, президент прагне затиснути Яценюка у лещатах між проамериканським технократом і ставлеником Порошенка. Де тут імітація, а де реальність – можна лише здогадуватися. Формальна згода президента на кандидатуру Наталії Яресько, швидше за все, має на меті поставити нинішнього прем’єра у незручне становище, який не зможе відкрито виступити ні проти свого міністра фінансів, ні проти позиції Вашингтона, ні проти сформованого у суспільстві запиту на уряд технократів. Немає жодних сумнівів, що справжні побажання Порошенка у боротьбі за посаду очільника уряду стосуються або Гройсмана, або когось іншого з переліку контрольованих осіб. Та, оскільки перебіг нинішньої політичної кризи в силу внутрішніх і зовнішніх обставин не контролюється Адміністрацією Президента на сто відсотків, новим прем’єром може таки стати хтось із рафінованих технократів. Здавалося б, якщо не ідеальний, то оптимальний результат для Банкової, яка, бажаючи посунути Яценюка, брала участь у розкручуванні запиту на «уряд технократів».
Та хто б не став прем’єром у спарингу «технократ» - «людина президента», тиск нових викликів і ризиків для Петра Порошенка суттєво зросте.
По-перше, будь-який новий уряд щонайменше півроку користуватиметься авансом довіри. У цей час основний негатив щодо негараздів у державі адресуватиметься президенту.
По-друге, бавитися у політичні інтриги з прем’єром-технократом, який користуватиметься заступництвом Заходу, буде дуже небезпечно.
По-третє, уряд технократів врешті-решт оголить основну відповідальність президента за відсутність боротьби з корупцією.
По-четверте, якщо новим прем’єр-міністром стане ставленик Порошенка, то й вантаж усієї відповідальності також ляже на його плечі.
Михайло БАСАРАБ, політолог
