Учора, 16 березня, Володимир Путін виступив на нараді про соціально-економічну підтримку регіонів, у якій брали участь кабінет міністрів, очільники регіонів, повпреди. Мені цей виступ нагадав промову Сталіна на пленумі ЦК ВКП(б) 9 липня 1928 р. «Про індустріалізацію та хлібну проблему». Схожість у тому, що «хлібна проблема» й «індустріалізація» для Сталіна була лише фоном, ширмою, приводом для того, щоб викласти свої заповітні думки про те, що потрібно вбити якомога більше людей. І головне, чим позначився в історії той пленум ЦК від 9 липня 1928 року, – це зовсім не «хлібна проблема», а сталінська ідея про «загострення класової боротьби» у міру просування до соціалізму. Так само і для Путіна всі ці міністри, очільники регіонів і підтримка цих регіонів були абсолютно неважливі. Велику частину свого виступу він присвятив головній своїй ідеї: знищенню усього живого. Розпочав із України, а потім дуже пожвавився, коли перейшов до ідеї ліквідації всього, що ворушиться в Росії. Ось цей фрагмент:
«Они (вороги Росії – І.Я.) будут пытаться делать ставку на так называемую пятую колонну, на национал-предателей, на тех, кто зарабатывает деньги здесь, у нас, а живет там, и «живет» даже не в географическом смысле этого слова, а по своим мыслям, по своему рабскому сознанию. Я совсем не осуждаю тех, у кого вилла в Майами или на французской Ривьере, кто не может обойтись без фуа-гра, устриц или так называемых гендерных свобод. Проблема абсолютно не в этом, а, повторю, в том, что многие из таких людей по своей сути ментально находятся именно там, а не здесь, не с нашим народом, не с Россией.
Но любой народ, а тем более российский народ, всегда сможет отличить истинных патриотов от подонков и предателей и просто выплюнет их, как случайно залетевшую в рот мошку, выплюнет на панель. Убежден, такое естественное и необходимое самоочищение общества только укрепит нашу страну, нашу солидарность, сплоченность и готовность ответить на любые вызовы». Кінець цитати.
Сигнал був миттєво прийнятий до виконання. Вже у середу, 16 березня, ввечері Слідчий комітет Росії повідомив про порушення кримінальної справи щодо відомого блогера, видавця Вероніки Білоцерківської. Ось фрагмент заяви СКР :
«В марте 2022 года Вероника Белоцерковская на своей публичной странице в социальной сети "Инстаграм" опубликовала ряд записей. Под видом достоверных сообщений в них содержались заведомо ложные сведения об использовании ВС РФ для уничтожения городов и гражданского населения Украины, в том числе детей, в ходе проведения "специальной военной операции" на территории указанного государства». Кінець цитати.
Вероніка Білоцерківська, відома як Ніка Білоцерківська, — автор чотирьох популярних кулінарних книг, у тому числі «Рецептыши» і «Диетыши». Видає часопис «Собака.ру» і випускає відеоверсії своїх кулінарних рецептів на телеканалі «Домашній». Не варто шукати причини того, чому знищення «п'ятої колони» вирішено розпочати з кулінарної блогерки, що перебуває за кордоном. Не залишилася осторонь від боротьби з «п'ятою колоною» і «Єдина Росія». Пан Турчак заявив, що «Єдина Росія» виступає за «негайне звільнення з ганьбою» пана Дворковича з посади директора фонду «Сколково». За його словами, дії Аркадія Дворковича — «це не що інше, як та сама націонал-зрада, та сама поведінка п'ятої колони», про які сьогодні говорив президент Росії Володимир Путін під час наради про заходи соціально-економічної підтримки регіонів Росії.
Зрозуміло, що конаючий режим дуже намагатиметься тягнути за собою в могилу всіх, до кого дотягнеться. Тут, до речі, багато коментаторів іронізували щодо 15-річного тюремного терміну за статтею 207.3 КК РФ. Мовляв, режим стільки не протягне. Вважаю, що будь-який прогноз щодо дати демонтажу путінського режиму сьогодні містить у собі ризик потрапити пальцем в небо. Хмільна атмосфера в різних інформаційних бульбашках грає погані жарти з усіма мешканцями цих бульбашок. Путіністи переконані, що не лише Україна, але й увесь Захід ось-ось упаде до ніг Путіна. Їхні опоненти впевнені, що путінський режим упаде наступного тижня. Я переконаний у тому, що історична приреченість путінського фашизму не дозволяє називати конкретні дати його кончини.
Але є і -
Підстави для стриманого оптимізму
Таких підстав декілька.
По-перше, Сенат США одноголосно засудив Путіна як воєнного злочинця. Резолюцію оголосив сенатор-республіканець Ліндсі Грем. Її підтримали сенатори обох партій. Сенат закликає Міжнародний кримінальний суд провести розслідування щодо Путіна, Ради безпеки РФ і воєначальників із приводу можливих воєнних злочинів.
Сенат рішуче засуджує «насильство, воєнні злочини, злочини проти людяності», здійснені російськими збройними силами під керівництвом Путіна, як ідеться в резолюції. Президент США назвав Путіна воєнним злочинцем. Залишається сподіватися, що він відразу після цього не буде йому телефонувати, як минулого разу, коли він назвав Путіна вбивцею.
По-друге, голова Офісу Президента України Андрій Єрмак заявив, що мер Мелітополя Запорізької області Іван Федоров звільнений. Пан Федоров спілкувався телефоном із Президентом України Володимиром Зеленським.
По-третє, радник очільника Офісу Українського Президента Михайло Подоляк повідомив у Twitter, що Збройні сили України перейшли в контрнаступ «в декількох зонах бойових дій». 16 березня ЗСУ почали наступ у містах Ірпінь, Буча та Гостомель. Українські війська рухаються у напрямку до Херсона, ведуть наступ на південь і схід від південного порту Миколаєва, повідомляє WSJ.
Тепер, про найзагадковіше явище, що виросло посеред усього цього пекла – про перемовини.
Перемовини – про що?
У російсько-українських перемовин є декілька фундаментальних проблем.
Проблема №1. Ця війна з російського боку не має чітко сформульованої воєнної мети. Розширити межі «ЛДНР» до меж Луганської та Донецької областей? Захопити Київ, змусити Зеленського капітулювати або замінити його на Януковича? Захопити всю Україну й у вигляді декількох незалежних «народних республік» приєднати до Союзу Росії та Білорусі, СНД і ОДКБ? А потім — Молдова, Польща, Литва і далі за списком? Схоже, із цим не визначилися навіть ініціатори війни.
Голови, що говорять, на державному ТБ дають свої трактування мети війни. Ось один із головних спікерів Ігор Коротченко :
«На Украине не должно быть своей армии и флота. ВСУ и Генштаб должны быть ликвидированы навсегда! Украина никогда не должна иметь своей внешней и военной разведки. Военнач промышленность Украины должна быть ликвидирована. Должен быть установлен 10-летний переходный период, когда во главе Украины должна быть военная администрация во главе с представителем России». Кінець цитати.
А ось думка депутата Держдуми Журавльова:
«Украины не должно быть! Харьковская республика. Донецкая республика. Не должно быть такой страны. Мы будем вести переговоры, пока не выйдем на границы Польши». Кінець цитати.
Ця війна не має виразних політичних причин. Не дати Україні вступити до НАТО і ЄС, де її в досяжному майбутньому і так не чекали? Вигнати НАТО за «лінію Батия — Сталіна», тобто до меж до 1997 року? Але ж військова інфраструктура Альянсу в Центральній і Східній Європі не створювала для Росії жодних стратегічних ядерних загроз. І це російський президент, а не генсек НАТО демонстрував всьому світу все нові й нові види «суперракет».
А ось про характер російсько-української війни можна говорити більш виразно. Вона має ірраціональний і екзистенціальний характер і обумовлена гностико-маніхейськими уявленнями російських ініціаторів про історичну природу та політичний курс України («українство» — це спотворення і зрада «істинної російськості»), а також їх індивідуальними психопатологіями. Проте є важливий нюанс: слова і міркування Путіна про те, що Україна — це «помилка історії» і «результат діяльності Леніна», який «подарував» українцям «споконвічно російські землі», — спочатку сприймалися як підготовка до захоплення країни та приєднання її тим або іншим способом до Росії за зразком Криму — з усіма її містами, школами, військовими заводами, електростанціями, газопроводами й іншими «подарунками». Проте виявилось, що це було підготовкою до тотальної війни та перетворення квітучої країни на пустелю.
І тепер уже ніхто (окрім російської пропаганди) не згадує ні про «демілітаризацію», ні про «денацифікацію»: тотальне знищення України й українців перетворилося на абсолютну ідею путінської Росії. Мабуть, Путін розглядає те, що відбувається як «витальную войну», «войну ради войны», причина якої вже не має значення, але за результатом одна сторона виживе, продовжить своє існування та посилиться, а інша — буде знищена і стерта з Історії.
Проблема № 2. Неможливо вести перемовини, якщо у сторін перемовин картини світу взагалі ніяк не перетинаються. У жодній точці. Ось картина світу офіційної Росії, з фотографічною точністю викладена в одному з коментарів до мого телеграм-каналу:
1. Росія не нападала на Україну, але Україна обов'язково повинна перестати захищатися.
2. Спеціальна операція — це не війна, а ось економічні санкції — це війна.
3. Війна почалася для того, щоб не почалася війна.
4. Призовників не відправляли в Україну, але деякі з них там померли.
5. Пологовий будинок розбомбили, тому що там сиділи нацисти, перевдягнені вагітними жінками, але його все одно не бомбили.
6. Спеціальна операція відбувається за планом, війська не зустрічають опору, але за 20 днів вдалося захопити тільки Херсон і оточити Маріуполь.
7. Усі українські літаки були знищені ракетами на аеродромах. Але через 2 тижні Україна підло бомбила Білорусь.
8. Бажати смерті українцям можна по російському ТБ, але бажати смерті російським окупантам у фейсбуці — це екстремізм.
9. Російські війська воюють не з мирними жителями, а з нацистами. Всіма 40 мільйонами нацистів.
Путін перебуває всередині цієї картини світу. Зеленський – поза нею. Тому реальні перемовини зараз можуть відбуватися тільки на полі бою. Слава Україні!
