Фінансування витрат на утримання переселенців після анексії Криму та початку війни на сході України коштували українським платникам податків у період з 2014-го до 2016 року 5,8 млрд грн. Крім того, виплати по безробіттю для цієї ж категорії громадян коштували 8,8 млрд грн. Окремо було виплачено майже 40 млрд грн пенсійного забезпечення громадянам так званих ДНР і ЛНР. Тобто загальні соціальні виплати склали майже 55 млрд грн. А кількість внутрішньо переміщених осіб — 1,5 млн громадян. Для прикладу, населення всієї Чернігівської області складає близько 1 млн громадян, населення сусідньої Сумської — відповідно 1,1 млн.
Для нашої держави це колосальні фінансові витрати, так само як і величезна міграція трудових ресурсів у межах нашої держави. Проводячи політику соціальних вливань, чи відчули ці соціальні групи зростання матеріального достатку? Судячи з офіційної статистики, однозначно — ні. Добробут більшості цих громадян залишається на низькому рівні.
Водночас, якщо подивитись на карту України за останні 25 років, ми зазнали величезних людських втрат і, як наслідок, маємо цілі регіони з низькою щільністю населення, які мають кордон з тією ж РФ. Для прикладу, в одній Чернігівській області близько 30% сіл сьогодні майже знелюднені, і ця тенденція зростає. Ми маємо лише поодинокі випадки, коли переселення зі сходу України спрямоване до таких знелюднених регіонів.
Людський фактор є ключовим для збереження державою контролю над територією і забезпечення захисту своїх інтересів.
Одним із прикладів переселення великої кількості громадян може бути приклад Північного Кіпру. Отримавши в 1960 році незалежність, Північний Кіпр зберігав конфліктність на етнічному ґрунті. За підтримки військової диктатури «чорних полковників», яка перебувала при владі в Греції, на Кіпрі було здійснено військовий переворот. У відповідь Туреччина ввела 30-тисячний військовий контингент і взяла під контроль майже 37% республіки Кіпр.
Причому до моменту окупації населення тюркського походження становило лише 10%, решта були греки.
У зв’язку з тим, що Туреччина і Греція були країнами членами НАТО, в 1975-му під егідою ООН було введено миротворчу місію, яка працює до сьогодні.
Вже у 1983 році було проголошено Турецьку республіку Північного Кіпру. Згодом Туреччина для збереження контролю окупованої території зробила два кроки:
1. Переселила на окуповану територію Північного Кіпру 115 тис. населення з континентальної Туреччини;
2. У 2014 році забезпечила постачання до Північного Кіпру прісної води по дну Середземного моря.
Це дало змогу збільшити частку населення тюркського походження до 20%.
Цікавим для нас буде процес адаптації переселенців і підтримка їх на окупованих територіях.
Особам, які погоджувались переселитись із території Туреччини на Північний Кіпр держава надавала допомогу. Водночас стимули для переселення такої кількості населення не носили традиційних форм підтримки, які інтенсивно експлуатує Україна останні 25 років, тобто надання мінімальних соціальних виплат без створення бази для заохочення підприємництва та самозайнятості населення.
Для турецької влади головним було стимулювання підприємницької активності для переселенців, особливо враховуючи відтік активної частини населення і капіталів з цієї території.
Зокрема, особам, які погодились переселитись до Північного Кіпру, надавались кредити на придбання житла і пільгові умови для ведення підприємницької діяльності.
Попри всі труднощі, невизнання Північного Кіпру і майже повну міжнародну ізоляцію, місцева економіка демонструє вражаюче зростання: 2001—2005 роки: 5,4%, 6,9%, 11,4%, 15,4%, 10,6% відповідно. Загалом ВНП північного Кіпру з початку політики переселення в період з 2000 року до 2009-го виріс утричі! Одним із пріоритетних секторів розвитку місцевої економіки обрано сектор освіти.
Як наслідок, стимулювання активної частки населення і розрахунок на підприємницькі ініціативи виконали свою еволюційну функцію.
Сьогодні, потрапивши до Північного Кіпру, іноземний турист практично не відчуває обмежень, починаючи з того, що можна легко розраховуватись за допомогою карток міжнародних платіжних систем і закінчуючи присутністю міжнародних брендів, а найголовніше — високим рівнем підприємницької активності місцевої громади!
Уряд України витратив на переселення з окупованих територій величезні фінансові ресурси платників податків, маючи повну міжнародну підтримку, одне із найсприятливіших в Європі податкових законодавств щодо малого і середнього бізнесу, й отримав абсолютно зворотний ефект.
Сьогодні, після двох років війни, можна говорити, що зазначені фінансові вкладення та міжнародна підтримка не принесли жодного позитивного економічного й соціального ефекту, головне — такі значні вливання абсолютно не стимулюють людей до підприємництва і самозайнятості. Ми не маємо ні економічного зростання, ні соціалізації незаселених територій, а лише активний відтік найбільш активного прошарку населення за межі України з одночасною швидкою люмпенізацією тих, хто розраховує на підтримку держави.
Очевидно, що вибраний шлях мінімального державного протекціонізму, без створення стимулів до праці та підприємництва переселених громадян не відповідають інтересам держави і суспільства.
Віктор РОМАНЮК, народний депутат
