Одверто кажучи, коли уважно спостерігаєш за нашими президентськими перегонами, то вражає не так надвисокий рівень демагогії, злоби й безвідповідальних обіцянок, як передовсім позиція шановних наших «лідерів думок» — визнаних українських інтелектуалів. Є стійке відчуття, що з нашою інтелектуальною елітою (або ж, уточнімо, з її певною частиною) коїться щось не дуже добре. Спробуємо коротко пояснити суть справи.
Хоч би як прикро було це визнати — схоже, чималий сегмент наших інтелектуалів є (свідомо чи ні) дезорієнтованим. Так само, як і суспільство загалом. Але це не пояснення й не виправдання: адже хіба не для того й працюють інтелектуали, щоб у такі небезпечні моменти історії роз’яснювати людям реальний стан справ, хай навіть вкрай загрозливий, простіше кажучи, доносити до суспільства гірку правду. Що ми маємо натомість? Відновилась практика колективних листів на підтримку того чи іншого кандидата — причому всі конкуренти при цьому подаються винятково у «чорних» тонах. Замість тверезого, об’єктивного аналізу — фейки, міфи, ще й багаторазово підсилені маніпулятивними технологіями наших електронних ЗМІ. Чи варто говорити, що для справжніх інтелектуалів це — справа негідна. Принаймні, це свідчить про те, що ці люди дуже кепсько знають реальний стан справ. Або свідомо нехтують ним.
Така позиція інтелігенції (одним з її яскравих проявів є заклик: або підтримуємо «нашого» кандидата, або Путін нападе) має певну спадковість. Спадковість, яка сягає корінням як у радянську добу, так і в 90-ті роки, не кращі часи нашої історії. Значна частина інтелектуалів (не всі, але...) «притиснулися», «притулилися» тоді до другого Президента (бо «якщо не він — то Симоненко прийде»). Насправді ж суть вибору, що українці робили в 1999-му, була зовсім іншою...
Зроблений тоді, 20 років тому, вибір спричинив, як мінімум, надзвичайно сумні наслідки. У кінцевому підсумку — і криваву війну та агресію Путіна. І, між іншим, настрої на підтримку нинішнього лідера перегонів, від якого чекають, що він «знесе всіх» — теж звідти. Ще одна дивовижна річ — відчувається, що деяка частина інтелектуалів прагне бути «з більшістю», з переможцем виборів, при цьому нервово шукає — яка ж це більшість, де вона? А чому не шукати гідного, компетентного кандидата серед «меншості»? Такий кандидат є, він має солідний досвід роботи у державних структурах, правоохоронних службах, досвід співпраці з нашими західними партнерами. Це — дуже й дуже поінформована людина, котрій не треба буде багато часу на «розкачку»...
Прадавня мудрість тисячоліть: кому багато дано — з того насамперед і будуть запитувати. Це справедливо. Хіба це не має стосунку до наших «володарів думок»?
