Усе, що нині відбувається в Україні, великою мірою, стало можливим через те, що в нас фактично й досі немає незалежних профспілок. А Федерація профспілок України за роки незалежності перетворилася зі «школи комунізму» на орган, котрий допомагає владоможцям тримати у покорі найманих працівників.
Декілька років тому мені пощастило від газети «День» пройти стажування на курсах, організованих Центром міжнародного співробітництва Міністерства закордонних справ Ізраїлю «Машав». Лекції нам читали повідні професори і науковці ізраїльських університетів та дослідницьких центрів.
Держава Ізраїль має абсолютно інакший досвід профспілкового руху. Думаю, і в Україні могли б щось взяти для себе позитивного із цього досвіду.
Наразі історія сучасної Ізраїльської держави нерозривно пов’язана з профспілковим рухом. Так, один із батьків-засновників Ізраїлю Бен-Гуріон, переїхавши після Першої світової війни до Палестини, переданої від Османської імперії під контроль Великої Британії, став виразником голосу трудящого люду.
Він заснував робітничу спілку Гістадрут, став її генеральним секретарем і перетворив свою організацію на потужну силу профспілкового руху.
До 1920 року на території майбутньої Держави Ізраїль існували дві робітничі спілки, далекі від єдності.
Вони створили організації, що дублювали одна одну, – дві служби працевлаштування, дві служби допомоги репатріантам, дві лікарняні каси і т. ін.
Але ставало все зрозуміліше, що існує дедалі більша необхідність в об’єднанні сил.
У грудні 1920 року в місті Хайфі відбувся загальний з’їзд ізраїльських робітників, який ухвалив рішення створити спільну робітничу профспілку (Гістадрут, повністю – Гістадрут ха-клалітшельха-‘овдимбе-Ерец-Ісраель (Генеральна федерація робітників землі Ізраїлю).
4433 робітників – членів профспілки обрали й секретаріат з 87 чоловік, які представляли 4 партії.
Створення єдиної робітничої профспілки мало величезне значення. Профспілка сприяла ідеологічному і соціальному об’єднанню робітничого табору, сприяла процесам об’єднання суспільства і партій, що її утворили.
У соціальному плані це відображало турботу про робітника, у плані культурному – розвиток івритської культури, у плані національному – допомогу репатріантам.
Головна сила єврейської оборони, єврейська військова організація Хагана (на івриті Оборона), була підпорядкована керівництву профспілки.
Керівники профспілки у ті роки були одночасно фактично і політичними лідерами всієї нації.
Пізніше на базі Хагани було створені ізраїльські збройні сили. Але не тільки.
Під прикриттям Гістадруту єврейським національним лідерам вдалося на території підмандатної Великій Британії Палестини таємно підготувати усю державну інфраструктуру.
Що після проголошення Держави Ізраїль дозволило розгорнути цю інфраструктуру буквально протягом кількох днів.
Іншими словами, створення сильної робітничої профспілки, Гістадруту, виявилося принципово новим етапом заселення Ізраїлю і будівництва єврейської держави.
Тепер робітничі керівники змогли відчути, що саме робочий рух приведе єврейську націю, котра була розкидана по світу і поверталася на історичні землі Ізраїлю, до здійснення її національних і політичних цілей.
По суті, Гістадрут, як єврейський профспілковий рух, став фундаментом, на якому вдалося швидко змонтувати і розбудувати процвітаючу державу Ізраїль – там, де раніше фактично не було нічого, окрім пісків.
У цьому контексті можемо говорити про Гістадрут, як ізраїльський досвід у проекції на українське майбутнє.
Адже нинішні проблеми в Україні було закладено ще в 1991 році, коли одномоментно Українська Радянська Соціалістична Республіка була перейменована на незалежну Україну, але при цьому увесь бюрократичний апарат, силові структури, а головне комуністичні еліти практично всі залишилися на своїх місцях.
Тому нині українське суспільство має виконати те, що не було зроблено в 1991 році – замінити посткомуністичну і неономенклатурну бюрократію на проукраїнську виконавчу структуру. І при цьому розгорнути одночасно українську систему.
Використовуючи ізраїльський досвід державотворення, українським політичним силам зовсім не обов’язково, при розгортанні структур демократичного суспільства та держави, повністю копіювати ізраїльський Гістадрут чи польську Солідарність.
Проте, щоб не повторити фатальних помилок Помаранчевої революції, просто необхідно підготувати до розгортання головні структури майбутньої зміненої державної системи вже сьогодні.
Очевидно, що гуманітарії можуть створити чітку ідеологічну і філософську надбудову для нової української державної системи, але спочатку розробленням і стикуванням її складових мають займатися не хто інші, як системні аналітики, фахівці з вирішення складних організаційно-технічних проблем, що мають міждисциплінарну природу, котрі будуть використовувати принципи загальної теорії систем і методи системного аналізу.
А ще краще і надійніше – на основі цієї структури розгорнути базис усіх інституцій майбутньої держави.
Тоді наступні президент та прем’єр зможуть з перших днів опиратися на адекватні викликам та завданням механізми, виконувати свої обіцянки і відповідати очікуванням громадян, а не безпорадно списувати на попередників свою безпомічність. При цьому девальвуючи не лише власний політичний капітал, а й усі здобутки Революції Гідності.
