У ніч із 13 на 14 січня, у старий Новий рік, мені ніяк не давали заснути абсолютно не святкові, але закономірні в наш неспокійний час думки про опубліковану напередодні заяву 15-ти російських генералів, професорів та народних артистів, спрямовану проти «внутрішнього ворога», Заходу, України та особисто Арсенія Яценюка. Щось до болю знайоме нагадували стилістика і дух цієї заяви... І вже на межі напівсну мене раптом осяяло: та це ж голос товариша Сталіна, що доноситься до нас з другої половини 1940-х років, коли керівництво СРСР знову стало готуватися до «останнього і вирішального бою» із Заходом і коли всередині держави знову почали загвинчувати до упору трохи ослабілі під час війни з нацизмом «ідеологічні гайки»! Це його лексика (за винятком хіба що «відеоігор» й «інтернету»), його стиль, його ідеї — про «обложену фортецю», «всесвітню змову», «згуртування партії і народу» тощо. І навіть інвективи на адресу України, яку він вважав «слабкою ланкою СРСР» і особливо ненавидів, також його.
• Утім, судіть самі. Ось що заявили на весь світ з Москви артисти, професори та генерали: «Зусиллями президента Росії сьогодні відроджується могутність нашої армії і флоту, які розтрощили 70 років тому європейський нацизм. Сильна армія — найкраща гарантія миру. Але в умовах XXI століття нова війна — війна за розуми ведеться з тією ж нещадністю, з якою доводилося битися нашим дідам у Севастополі, під Сталінградом і в битві за Берлін. Нам не можна «проспати» молодь. Нам необхідна консолідація держави і суспільства на основі цінностей, прищеплених нашою історією. Нам необхідний патріотичний тренд у суспільній свідомості. Потрібні фільми, книги, виставки, сучасні відеоігри, потрібен патріотичний інтернет, патріотичне радіо і ТБ. Проти нас — а значить, проти правди, — почався новий бліцкриг. Ми повинні виступити на підтримку президентського курсу і перейти в ідеологічний контрнаступ по всьому фронту — в цій війні за уми».
• А ось що в другій половині 1940-х заявляв публічно та в колі своїх соратників і довірених виконавців товариш Сталін. Отже, увага!
«Розгортаючи мирне соціалістичне будівництво, ми ані на хвилину не повинні забувати про підступи міжнародної реакції, яка виношує плани нової війни... Перейшовши до мирної праці, потрібно постійно бути напоготові, берегти, як зіницю ока, збройні сили й обороноздатність нашої країни».
• «Якщо взяти нашу середню інтелігенцію, наукову інтелігенцію, професорів, лікарів... У них недостатньо виховане почуття радянського патріотизму. У них невиправдане схиляння перед закордонною культурою. Всі почуваються ще неповнолітніми, не стовідсотковими, звикли вважати себе на становищі вічних учнів. Це традиція відстала, вона йде від Петра. У Петра були хороші думки, але незабаром налізло занадто багато німців, це був період схиляння перед німцями... Спочатку німці, потім французи, було схиляння перед іноземцями-засранцями... Простий селянин не піде через дрібниці кланятися, чи не стане ламати шапку, а ось у таких людей не вистачає гідності, патріотизму, розуміння тієї ролі, яку відіграє Росія».
• «І раптом відстала «лапотна» Росія, ці печерні люди — недочоловіки, як нас зображала світова буржуазія, розгромила вщент дві могутні сили у світі — фашистську Німеччину й імперіалістичну Японію, перед якими у страху тремтів увесь світ. Сьогодні світ хоче знати, що ж це за люди, які вчинили такий великий подвиг, який врятував людство. А врятували людство прості радянські люди, які без шуму і тріску, в найважчих умовах здійснили індустріалізацію, провели колективізацію, докорінно зміцнили обороноздатність країни... і розгромили ворога».
• «Останнім часом у багатьох літературних творах чітко проглядаються небезпечні тенденції, навіяні згубним впливом Заходу, що розкладається, а також викликані до життя підривною діяльністю іноземних розвідок. Усе частіше на сторінках радянських літературних журналів з’являються твори, в яких радянські люди — будівельники комунізму зображуються в жалюгідній карикатурній формі. Висміюється позитивний герой, пропагується низькопоклонство перед іноземщиною, вихваляється космополітизм, властивий політичним покидькам суспільства. Перед іноземній агентурою в нашій країні поставлено завдання проникати в радянські органи, які відають справами культури, захоплювати у свої руки редакції газет і журналів, чинити вирішальний вплив на репертуарну політику театру і кіно, на видання художньої літератури. Всіляко перешкоджати виходу в світ революційних творів, які виховують патріотизм і піднімають радянський народ на комуністичне будівництво, підтримувати і просувати в світ твори, в яких проповідується невіра в перемогу комуністичного будівництва, пропагується і вихваляється капіталістичний спосіб виробництва та буржуазний спосіб життя. У той же час перед іноземною агентурою поставлено завдання домагатися в творах літератури і мистецтва пропаганди песимізму, всякого роду занепадництва і морального розкладання».
• «Отже, американці й англійці оголосили нам широкомасштабну таємну війну... Втім, починаючи з перемоги Жовтневої революції, вони її ніколи і не припиняли. Хіба що, налякані Гітлером, кілька притушили її вогонь в роки другої світової війни. Ну що ж, раз американці й англійці хочуть таємної війни — вони її отримають».
• «Американці спростовують марксизм, зводять наклеп на нас, намагаються розвінчати нас. Ми повинні викривати їх. Треба знайомити людей із ідеологією ворогів, критикувати цю ідеологію, і це буде озброювати наші кадри. Ми тепер ведемо не тільки національну політику, але ведемо світову політику. Американці хочуть все підпорядкувати собі. Але Америку в жодній столиці не поважають».
• Чи не правда, все ті ж ідеї, все ті ж формулювання, все ті ж страхи, що сьогодні фігурують не тільки в заяві 15-ти, а й в інших публічних виступах і текстах офіційних й офіціозних політиків, чиновників, публіцистів, письменників і артистів Росії? Нібито в Московській державі нічого суттєво не змінилося з другої половини 1940-х... І хоча в нинішніх заявах майже не звучать слова «соціалізм» і «жовтнева революція», але не випадково ж «славна п’ятнадцятка» гнівно протестує проти нібито існуючого наміру української влади зайнятися знесенням «всіх пам’ятників радянської епохи» (насправді йдеться про одіозних творців тоталітарного режиму, ніхто не збирається зносити монументи загиблим солдатам або воєначальникам і видатним вченим, які дійсно заслужили на добру пам’ять, але в нинішній Росії якщо нахабно не збрешеш, то кар’єри не зробиш). Інакше кажучи, не тільки Путін, а й «колективний Сталін» в особі російського істеблішменту хочуть зберегти і примножити радянський тоталітаризм — для початку хоча б на символічному і ментальному рівнях. Ну, а далі, після досягнення стану «консолідації держави і суспільства на основі цінностей, прищеплених нашою історією», можна і «зачистити» Росію від усіляких баламутів (для цього є «цінності» Малюти Скуратова та Миколи Єжова), а потім і спробувати стати «жандармом Європи» (тут згодяться «цінності» Миколи І та самого Йосифа Віссаріоновича)...
Одним словом, марш-марш вперед, російський народ!
• При цьому для підписантів з числа істориків і генералів не має ніякого значення, що, скажімо, щодо «розтрощення нацизму» такий компетентний експерт, як маршал Жуков мав зовсім іншу думку («Американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну... У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати гвинтівочні патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою»). А діячам російського мистецтва і професорам-філософам наплювати, що претензія на ототожнення себе, грішних, з істиною в останній інстанції («проти нас — а значить, проти правди...») є пряма претензія на воістину божественну роль «колективного Сталіна»...
• Усе це, втім, було б смішним, якби в заяві 15-ти та інших подібних текстах і виступах мова не йшла про довготривалу програму повернення Росії до неприкритого тоталітаризму і до протистояння «на всіх фронтах» з «розтлінним Заходом» й «українським націоналізмом». Не будемо забувати: йдеться про ядерну державу. І хоча дві з трьох російських ракет і вибухають на старті чи падають, не долетівши до цілі, але все ж щось та залишається, і цим «щось» Москва, судячи з усього, збирається по-сталінськи шантажувати США, Об’єднану Європу й Україну. А тим часом під акомпанемент виступів «колективного Сталіна» буде вестися і «таємна війна» проти Заходу, і «зачистка» самої Росії.
